Подивився вчора святковий концерт на Олімпійському. Дивився, «піддавши», але думки тверезі. Так, всі співали українською (про «Воины света» не згадуємо) і завважте — в жодного потапа ніяка настя не відпала й не виросла. Проте саме Потап і є ключем до шифру цього дійства.
Що співав Потап?
Мікс із українських народних пісень, які консервативна публіка тягне під чарку за столом у будь-якому куточку України. Чи погано це, чи зрада це? Зовсім ні! Але такий вибір свідчить: іншого україномовного репертуару в Потапа, як і в Полякової та інших придворних співунів — просто нема. Навіть не так. Казка має україномовну пісню, яку давно підтягують будь-де.
А ось Вакарчук має український хітовий набуток. Про Гадюкіних мовчу. Більшість наших артистів мають бодай один україномовний гіт. Такі як Потап — ні, там все московське і пусте. Але ж концерт державний, треба соотвєтствовать. Звідси компроміс — народні пісні, до яких не підкопаєшся.
Висновок: продуктів поп-культури українською мовою треба мати більше, більше і ще раз — більше. Кіно і літератури це теж стосується. Масова культура українською — це і Незалежність.
Андрій Кокотюха
