Що робити?, питається мене товариш і я листовно йому відповідаю, що ледачий, що завжди боюся цього сакрального питання. Можу точно сказати тільки, що школу, ХАЙ ЯКЕ ВОНА ЗЛО, не чіпати («Не стріляйте в піаніста»).
Я, як і Ви, як і мільйони українців, і не тільки українців, не знаю, що робити…
Коли одна людина знає, що робити, і вказує шлях іншим, то це — лідер, вождь. Дуже рідко трапляються вожді, котрі справді знають, що робити, і вміють утовкмачити це іншим, І тоді, бува, трапляються перемоги й великі звершення. Але роль навіть найкращих вождів люди схильні перебільшувати. А оскільки справжні результативні вожді дуже рідкісні, то можна з дуже невеликою похибкою вважати, що взагалі роль особистостей в історії людства мізерна.
Але історія не спиняється, рухається.
І перемін у ній вистачає. Незліченна маса вождів, вождиків, лідерів і просто активістів, словом, пасіонаріїв, не стільки сприяє прогресу, скільки вносить в нього турбулентність.
Реальні серйозні зміни на краще (а вони теж завжди є, і часом навіть домінують) відбуваються десь на задньому дворі, де рубають дрова, лагодять вози, доять корів і навіть складають пісні. Там працюють люди, яким не треба казати, що робити. Я їх страшенно люблю — саме за те, що їм не треба казати, що робити. Часом їх дістає «еліта» і вказує, що робити. І тоді чекай безладу.
Слава моїм пращурам, які не передали мені генів пасіонарної сверблячки. Я не хочу, не вмію і ніколи не буду казати людям, що робити. Бо якщо вони розумні, то краще зроблять свою справу без моїх порад. Якщо ж дурні, то не послухають або, ще гірше, спотворять ті поради. А ще ж треба й у мій бік подивитись: а що коли і я дурний? Я цього не виключаю. Принаймні я знаю, що я нічого не знаю.
Історія, її позитивний рух, твориться величезною масою людей. Усім миром, громадою. І якщо вже вся громада дурна, то навіть найрозумніші поради не допоможуть…
Тому єдине, що можна робити, це працювати над правдивою освітою й вихованням дітей. Бо підростуть і повбивають нас. Для приколу.
Василь Триліс
