Думаю про одного чоловіка, такого собі Рикю. Він жив у XVI столітті в Японії, і був видатним майстром ікебана. Бажаючи вмістити красу в одне-єдине стебло повитиці, зрізав усі квіти свого величезного саду.
«Одна квітка краще, ніж сотня, передає пишноту квітки», – казав він.
Думаю про іншого чоловіка, такого собі монаха-поета Догена. Він побачив цю ікебана Рикю і все зрозумів. І написав вірша:
Квіти – навесні.
Зозуля – влітку.
Восени – місяць.
Холодний чистий сніг – зимою.
Думаю про них і дивлюся на стебельце хризантеми в прозорому дзбанику на столі. І часом здається, що принесена з осіннього саду квітина посилає свій прив’ялий усміх.
Так ось де захована харизма самотньої хризантеми!
Зустріч із нею – зустріч почуттів. Ніколи так не думаєш про близьких людей, як дивлячись на квіти, на пташку, на місяць, на сніг…
Мирослав Дочинець
