Василю Семеновичу Стефанику — 150 років… Якихось пишних празнувань з цієї нагоди в Україні не помічено. Це не Леся й не Тарас Григорович… Стефаник — просто сам собі. Незручний і болючий…
Стефаник брав життя і працював з ним, як скульптор з каменем. Відсікав все зайве, і лишав чисту екзистенцію, абсолютний біль та розпач віковічно самотньої людини в цім залюдненім світі… Так само вмів Григір Тютюнник. І більше — ніхто…
Стефаник — це концентрована історія буденної, несвяткової України.
Кажуть, якось одна дівиця запитала за роботою у Мікеланджело Буонаротті: «А як ви знали, що там в камені, всередині — кінь?»
Стефаник знав…
Кінь там… Він його потім втопить… В кінці…
Віталій Чепинога
