Чомусь треба саме так, не інакше. Вітатися, прощатися, дякувати, неодмінно називаючи чоловіка на ім’я вголос, а чи бодай подумки.
Про людську окремішність саме їхні імена кажуть.
Шануючи імена – шануємо людей.
Не всіх гамузом, а кожного за його іменем.
Отак ми одне до одного кладки перекидаємо, отак хоча б на мить єднаємося, допоки ім’я чоловікове проказуємо.
Володимир Кашка,
«Картотека пана Альфи, №5293»
Світлина Сергія ПАЛЬКА
