Сьогодні – день народження Павла Тичини. Мій нарис про нього зветься «Кларнет і дудка, або Як зламали класика вітчизняної літератури». Ось уривок зі свіжої книги «Титли і коми». … Юний Павло Тичина прийшов на літературні суботи до Михайла Коцюбинського і там дебютував віршем «Розкажи, розкажи мені поле…». Та й закохався в Поліну Коновал, яка відхилила його любов, ще й прилюдно насміхалася. Юний Павло «переключився» на Інну — сестру Полі, яка, проте, дуже рано померла. Він називав її Нюсею, хоча вірш звався «О, панно Інно!».
«У Нюсі я довго ще любив Полю», — писав Тичина. Історія цього кохання виражена символічно в картині відомого художника Михайла Жука «Чорне і біле». Її автор був учителем малювання в Тичини і знав історію його кохання. До речі, Поліна вже дорослою шукатиме контактів із Павлом і проситиме за когось, але кохання вже відійшло і в Тичини вона не викликала жодних почуттів…
Згодом хворий Тичина живе деякий час у Добрянці, у Володимира Самійленка, де закохується в дівчину Наталку, яка, проте, помирає від туберкульозу. Від цього кохання лишився вірш «Зоставайся, ніч 
настала…». Детальніше кохання Тичини дослідив Павло Загребельний в есе «Кларнети ніжності».
Юний Павло вже хотів кинути світське життя та йти в монастир — молодість здатна на нерозважливі вчинки. Але поселяється у Києві на квартирі в пані Папарук, і тут його «бере в оборот» донька хазяйки Ліда. Важко сказати, чи це була любов, адже одружилися вони лише через 17 років знайомства. Але Ліда Папарук стала, кажучи по-сучасному, менеджеркою поета і його… цензором: вона знищила всі записи, які могли б, на її думку, нашкодити чоловікові. Дітей у подружжя не було…
Кажуть, аж до 1940-го Павло Григорович ховав Ліду у ванній, коли приходили гості. Коли ж сховати не вдавалося, представляв її своєю… бібліотекаркою. Цікаво, що Ліда Папарук довго називала Павла Тичину «дівчачуром». Саме вона зберегла квартиру Тичини, яка нині є музеєм…
Василь Чепурний
P.S.
Цікаво! Але потім був 1928 рік, коли Павло продався і перекувався… «Партія веде!»
Анатолій Пінчук
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде —
Він сам розіпне на хресті.
Олександр Олесь
