Остерігаюся людей, які прасують постільну білизну. Хто його знає, на що вони ще здатні… Трохи ніяковію від чистих і дорогих вбиралень. В них пісяти якось невдобняк. Не розумію терміну «центр прийняття рішень». Виходить десь є «центри не прийняття рішень». Або центри прийняття, але не рішень? Або ж взагалі не центри, а так, периферія.
Не розумію сенсу підписання меморандумів про співпрацю. Хтось знає чи вдалося досягти якихось успіхів від реалізації хоча б якогось такого меморандуму про співпрацю? Ну, хоча маленького успіху?
Боюсь людей, які напиваються на свята. Вони стають схожими на сніг — йдуть і падають.
Намагаюся на ходити на різні діагностики. Діагностика зараз досягла таких висот, що здорових людей практично не залишилося. Не люблю ненависть. Страшніше ненависті окремих чернівчанок є лише їхня любов.
Остерігаюся потрапляти у неприємні ситуації. В них багато входів, а виходу може й не бути. Не люблю нічого безкоштовного, дармового, на шару. Безкоштовними в Чернівцях можуть бути лише дві речі: сир у мишоловці і погляд, необережно кинутий у декольте.
І, нарешті, не раджу відвідувати виставки сучасного мистецтва. На одній з таких виставок у вернісажі два тижні непомітно жили бомжі. Будьмо обережними.
Володимир Килинич
