Часто після прочитання книги, яка сподобалася, важко почати іншу. І не лише тому, що налаштований на краще, маєш завищені вимоги. Просто треба трохи часу, щоб обдумати прочитане. Не думав, що таке в мене буде з цією книгою. Чекав її давно, але очікував від неї іншого – легкого чтива про sex, drugs and rock&roll. Звісно ці три складові тут є, як і про їх особливості в умовах сірого пізнього совка і яскравих та бідних перших років незалежності.
Але книжка вийшла значно глибша, ніж просто красивий і багато ілюстрований огляд творчості музиканта та групи. Між іншим це чи не перше видання такого типу на нашому книжковому ринку саме про українського виконавця. Тож знайдете тут і описи альбомів, і особливості окремих композиції і чудові фото з концертів та життя групи. Все те, що має бути у виданні, яке хоче мати кожен музичний фанат.
Але тут є значно більше. Це навіть не лише біографія Кузьмінського, а радше портрет доби — 1970-1990 тих, і міста — звісно, Львова. Доби і міста, в яких були не лише огидні комуністи, 
які будували тут свій “Сересер”, але й сміливі борці-дисиденти, які протистояли їм, а також справжні варʼяти, які хотіли Вудстока у середмісті.
На цьому гарно відтвореному фоні автор вміло подає деталі життєпису головного героя. Юрій Рокецький, звісно, захоплюється Кузьмінським, але залишається не засліпленим ним і бачить в ньому не лише крутого чувака, але часом і банального мудака.
«Будучи своїм серед чужих і чужим серед своїх, існуючи на межі кількох культур і водночас залишаючись в андеграунді, він, засвоївши лексику галицьких «жлобів», зумів «вистібати» нею як російський імперіалізм, так і українську колоніальну залежність, що разом, у неприродному симбіозі, і становили сутність «рідного Сере-серу» на території тодішньої України. Можна лише уявити здивування Кузі, якби навесні 1989 року хтось йому сказав, що він — учорашній зек, «торчок», онук окупаційного «ахвіцера» і син затятого російськомовного комуніста — є людиною, яка в цю мить якнайпотужніше долучається до процесу деколонізації української культури. Але саме цим він і був зайнятий, коли через вимушену гонореєю паузу у своєму асоціальному житті засів із «Братами» записувати альбом «Всьо чотко!».
Ця книжка однозначно – найкраще з прочитаного мною цього року. Наполегливо рекомендую читати, а ще слухати і навіть дивитися те, про що читаєте (у цьому допоможуть QR коди, які спрямовують на додатковий матеріал).
Дякую Наш Формат за чудове видання.
Володимир Вятрович
P.S.
А чи торкається автор питання, чому инонаціонал Кузьминський, та ще й позбавлений хай яких там сентиментів до України, став явищем української поп-культури?
Як так сталося, що та погорджувана ним культура зробила його своїм інструментом, змусила служити собі?
І чи не свідчить це про чималу притягальну потугу цієї культури, раз виразниками її творчого феномену стають инонаціонали, яких таки немало в нашій історії. Якщо в цій книжці хоч трохи йдеться і про це, то вона справді варта уваги.
В.Н. Ясмин
