Як на мене, головною книгою цьогорічного БукФесту є «Всьо чотко! Сергій Кузьмінський та «Брати Гадюкіни» авторства Юрія Рокетського. Ну, і концерт Гадюкіних та друзів, на якому, на жаль, не був, бо героїчно продавав книжки, кого зловив. Але є повно відео, всьо було чотко.
Проте подумалося: Кузьмінський і Кузьменко. Кузя і Кузьма. Обидва жі Львова. Перший в побуті російськомовний, син російського офіцера. Другий україномовний навіть на каналі Інтер. Перший зробив прорив у українській рок-музиці. Другий сів на українську хвилю, хоча не рокер, але й не попсовик однозначний.
Перший лікувався від наркозалежності, а потім на певний час виїхав чомусь до Москви. Потім повернувся домів. Другий не виїздив туди, але щиро підтримував Януковича та інше 
політичне проросійське гавно. Перший зарано помер. Другий загинув у автокатастрофі. Але до Кузі попри роботу в Росії не приліпилося негативу. Натомість згадка про Кузьму й посмертно в чималої кількості людей викликає “фу”, хоча справедливість вимагає сказати — є ті, хто його посмертно ж захищає.
Кузю не називають пророком, не називають його іменем сквери й провулки, не ставлять пафосні пам’ятники. З Кузьмою рівно навпаки, плюс раз по раз чуються натяки: його вбили, замовив Порошенко, вбили за Україну, за її волю, ну, і так далі.
Ось який привід для роздумів дає одна лиш книжка…
Андрій Кокотюха
P.S.
Кузю, на щастя, ніхто не робить святим чи пророком. Навіть автор книги пише про нього як про мудака, коли він справді був мудаком.
Володимир Вятрович
Я ж і кажу: на щастя. А спробуй назвати мудаком Кузьму…
Андрій Кокотюха
