Він був справдешнім членом нашої родини. Тамадував на нашому весіллі, і від його жартів та дотепів товариство забувало про варене й печене. Його бувальщинами можна було заслуховуватися годинами — такі оповідачі на вагу черленого золота у мандрах чи тривалих переїздах. Він стільки знав і знав стількох, що навіть оті 500 сторінок бісерного тексту, оправлені у цю книжку, яку писав до свого останнього подиху, певен, увібрали лише дещицю його багатющої життєвої саги.
Звісно, можна сказати, що я відбувся легким шоком… Коротше, центр Вашингтона. Я після відвідин індіанського музею і картинної галереї весь під враженнями від високого мистецтва… Сідаю в метро на станції (не пам’ятаю назву, але та, що біля центру для візитерів на мистецькому молі). Сідаю у вагон, але усвідомлюю, що помилився і, замість срібної лінії сів на помаранчеву.
У соцмережах на новини про обережне ставлення до майбутнього війни від західних політиків і західних країн, українці мають один контраргумент, який підняли на хоругви і носять по всіх пабліках. «Ха-ха, це ті самі експерти, котрі давали нам три дні?»
Я вірую і вірю:
день прийде,
осяяний знаменнями звитяги,
благословенний силою відваги;
він неминучий –
той грядущий день.
Говорити про «велику російську культуру» в час, коли російські ракети влучають у житлові будинки, де сплять дорослі і діти, як, наприклад, щойно в Умані, — збочення! Всі, хто далі торочить про російську культуру і не бачить, як росія коїть моторошні злочини проти людяності, — сліпці і збоченці!
