Дух кінорежисера Тарковського якось завітав до письменника Андрія Кокотюхи, і рєзко постав перед ним, аби злякати корифея. Голий, бридкий і м’ятєжний. В повітрі потужно пахло сіркою… Але Кокотюха не злякався, бо давно звик до регулярних візитів всякої нечисті.
— Не пізнав? – поцікавився дух Тарковського.
— Чого б я не пізнав? – заперечив Кокотюха. – Гоголь. Я, до речі, теж з Ніжина.
— Я не Гоголь, я — Тарковський, — сказав Тарковський. – Ти не злякався мене?
— Подивися на себе в зеркало, Тарковський! Чого мені тебе бояться? Ти — чмо!
— В моєму геніальному фільмі «Зеркало», кстаті, йдеться про отраженіє сознанія без посредства абстракцій, про світ за гранью «тайцзи», — розповів Тарковський.
— Гуй! – сказав Кокотюха.
— Шо?
— Твій фільм про гівно, — сказав Кокотюха. — Про битіє битія в гівні, з гівна зроблений, і гівном підбитий. Отраженіє гівна в гівні.
— Ні, – заперечив Тарковський.
— Да — наполіг Кокотюха.
— А ти його бачив? – спитав Тарковський.
— Ні, — сказав Кокотюха. — Але я бачив гівно, то твоє кіно точно таке саме…
— А в «Сталкері»…
— В *уялкері, — перебив Кокотюха.
— А в «Солярисі»…
— В *уярисі, — відповів письменник.
— Мій тато – український поет, — похвалився Тарковський.
— Тятя, — сказав Кокотюха.
— Шо?
— У вас на тата кажуть «тятя»… Тятя-тятя, наши сєті натягли в ізбу гівна… Тятя, блять, — сам себе насмішив Кокотюха.
— Не було там такого, — обідився Тарковський.
— Було! – сказав Кокотюха.
Тарковський сумно зітхнув…
— А я не їм борщу, — сказав Кокотюха. — І вареників не їм.
— Чого? – здивувався дух режисера.
— Того, шо все воно гівно, — сказав Кокотюха. — І борщ, і вареники і всі твої фільми – гівно, до останньої титри! Гівно було, гівно є, і на гівно обратиться…
Тарковський тихо заплакав…
— Бухать будеш, соляріс? – запитав Кокотюха.
— Буду, — сказав Тарковський.
— Докажи, що ти не робот.
— Я не робот. Я — Дух мятєжний і неспокойний, — сказав Тарковський.
— То й пішов нахер звідси, — розізлився Кокотюха.
Тарковський, без настроєнія і тверезий повернувся в тамті світи… А Кокотюха сів до праці, бо треба було дописувать нову детективну повість. «Купа гімна і рука гімназиста»…
Віталій Чепинога
