Культура

Коломийка вартує більше за весь російський сєрєбряний вєк…

Рассєя — це така країна, що заради своєї величі, передусім територіальної, готова на все. Можна сказати, що гасло русскоє таке: «Вєлічіє ілі нічто!» І Рассєя заради вєлічія пішла на карколомний соціальний експеримент — комунізм, бо саме комунізм рятував російську імперію. Думаю, найкраще суть комунізму, що звався СССРом, передав Андрій Платонов у своїй утопії «Чевенгур». Увесь СССР у цій утопії — це Чевенгур, тобто чрєзвичайний воєнний непобєдімий гєроічєскій укрєпрайон, країна, що є втіленим в життя пеклом, прєісподнєй (потойбіччя — це слово, котре недостатньо передає сенс антижиття, що закладений в Рассєю).

З падінням СССР, що його передбачив Платонов у своєму романі, бо Чевенгур руйнує неопізнаний військовий загін якихось сміливців (бандерівців, мабуть), була певна пауза, хоча пєрєстройка, як вже засвідчили писання Солженіцина, означала пошук того, як відродити російську імперію, но бєз комунізма.

Відродити її, як свідчить досвід, немає засобів, тому перед Рассєєю з її вєлічієм один шлях — в нєбитіє, куди вона ладна потягнути за собою усіх, кого вдасться. Коли ми бачимо ці страшні картини руйнувань українських міст — це метафора рассєйского путі, ненависті Рассєї до всього чистого, шляхетного, людського, до прогресу задля людини.

Україна в картині світу російського імперіалізму просто неможлива. Звідси й бере початок геноцид українського народу, що відбувався особливо жорстко у 20 столітті. Нині істрєбіть мільйони в Рассєї навряд чи вийде — час не той, але українці страждають і наші страждання є очевидними.

Особливо ретельних науковців переконають, мабуть, лише циркуляри, в яких було б написано: істрєбіть украінцев до послєднєго. Цим науковцям мало задокументованих жертв і страшних фото, а також свідчень самовидців. Їм мало історичних фактів про винищення мільйонів українців голодом і всієї української інтелігенції й потенційних ворогів комунізму в таборах у 20 ст. Мене лише дивує, яким треба бути безсоромним, щоб після співпраці із Дугіним вєщать про українські перемоги і перспективи. Я маю на увазі Арестовича, котрий, виявляється, разом із Корчинським, створюючи антипомаранчевий рух чи фронт, тролив кацапів.

Горе з розуму — це теж російська тема, бо все прекрасне і розумне, що потрапляє в Рассєю і її поле впливу, автоматично перетворюється на непотріб. Насправді всі дєятєлі русской культури — це, як у випадку Чіпки з роману «Хіба ревуть воли», втрачена сила. Російська імперія і власну культуру перетворила на нєбитіє, на гумус.

Лише подивіться, в яку огидну секту перетворилося в Рассєї християнство! Справедливість в тому, що гуцульська коломийка вартує більше за російський сєрєбряний вєк. Бо мистецтво не існує в порожнечі. Мистецтво — це саме життя. Мистецтво, котре хай і в досконалому стилі утверджує російське нєбитіє, опиниться там, де й сама Рассєя — на смітнику історії.

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.