У новорічну ніч багато з нас чуються дітьми, а діти — янголятами. Знову хлюпає в груди Ніжність, надимає вітрила Віра. Нічого не хочеться, бо все є. Бодай хвилину-другу… При цьому морозяче жорстко десь там, на свідомісному обрїї, зринають і гаснуть реальності інші. З дітьми і людьми старшими й старими, невимовно нещасними…
Це не інь і янь, а Добро і Зло. Добра дрібка. Соціум, яким він тисячоліттями формувався, тримається на грошах, зброї і неситості. Я його ненавиджу. І покину без ані грама жалю за Хрещатиками, Манхеттенами, машинами, калориферами, космічними стартами в Космос, де, підозрюю, ніякої противаги земному марнотратству і життєнищенню нема.
Людство — бездухе, владолюбне і безмірно дурне. Інша річ — окремо взята Людина. Золоті поклади її окремішності грабуються і нищаться повсюдно, позаяк керує тим нищенням тля. Зичу ставати не нею, а всього лиш собою. Зрозуміло, совісним (-ною). Який (-а) не загиджує і не огиджує і чиюсь, і власну душу.
Загальне побутує лише в окремому. Можна вважати, що загального взагалі не існує. Хіба у вигляді СРСР. Приклад так собі. А кожен з нас — то живий абсолют. Будьте, любі мої, не виключно, але найперше собою. Любіть, кохайте, кохайтеся. Цінуйте миті, коли разом з Вами про вічність (ілюзорну і тим самим непіддатну загину) думає напівприховане у передзахідних хмарах Сонце, коли втікає і не хоче втікати з Неба ранкова Зоря, коли, зобачивши Вас, рясніє Сніг, коли збитошно радіє і Вам і самому собі Вітер.
Я щасливий всіма Вами кращими. І більше нічим. З Новим Роком!!!
Григорій Штонь
