Десь у темряві вздовж доріг і кривих вулиць, лісами і гайками, вздовж річок і озер, ярами і горами, тихими селами й хуторами самотньо йде старий чоловік. Це – рік, що минає. Ми вже й не помічаємо його, бо вдивляємося у калейдоскопи гірлянд і феєрверків, вслухаємося в грім петард і гуркіт поїздів, що мчать назустріч.
Ми ще довго згадуватимемо цей важкий рік і тих, хто залишився в ньому назавжди. Раптовий спалах бенгальського вогню на мить вихопить з темряви контури спини проминулого року, але вже за хвилю і те стане щезаючим тлом поступу нової натури.
Дякуємо тобі 2020-й за те, що бентежив, обіцяв, дарував і був, далебі, неповторним!
Але…
Ще підштовхнуть його в спину і прокльони. І нижче похилиться його голова. Він озирнеться востаннє і зітхне: «На себе подивіться!». І розтане, наче мара.
Валентин Ткач
