Згадую одну цікаву казку, написану моїм добрим знайомим. Так от, в одному королівстві значимість людини оцінювалася за довжиною тієї тіні, яку вона відкидала. Чим довша тінь – тим більше значення мала ця людина… Мені здається, у наш гротескний час відомість, популярність, а відтак і значимість людини визначається тим, яким піаром вона забезпечена, чи то яка інформаційна тінь волочиться за нею.
Той, хто має уявлення, як працюють нинішні наші теле і радіоканали, знає, що про принципи об’єктивності й неупередженості взагалі не йдеться. Алгоритм такий – є певний пул близьких до каналу людей – політиків, громадських та культурних діячів, зірок шоу-бізнесу і просто селебрітіс, які підібралися за різними критеріями: хтось є вигідним агентом впливу і генератором думок, хтось відзеркалює потрібні настрої, хтось створює потрібний інформаційний шум, а хтось просто добре платить за ефіри.
Отож, всі разом вони ніби й створюють “об’єктивну картинку суспільства”. Але, якщо придивитись, то у кожного каналу чи навіть радіостанції картинка ця завжди трошки “своя”.
Щоправда, є “мега” фігури, які за певною домовленістю господарів інфопростору є консенсусними, тобто вони або є абсолютними ретрансляторами певних потрібних трендів, або своєрідними медіаторами, які активно взаємодіють із суспільством в силу своїх професійних особливостей і несуть йому потрібний меседж.
Для чого я це пишу?
Та щоб знали, що інформаційний простір – це не дике поле, де самі по собі сіються і ростуть волошки, маки чи ромашки. Сучасний інфопростір – це штучно відкультивований декоративний газон, де все, до останньої травинки, справа чиїхось рук. До того ж, на відміну від реальних погодних умов у природній атмосфері, де дощ, вітер чи сніг виникають природнім шляхом, в інформаційній атмосфері все прогнозовано до деталей – коли і кому влаштувати спеку, кого мочити дощем, а кого морозити до останку.
Треба розуміти, кому в нашій країні належить інфопростір і хто замовляє погоду. А заодно, хто і згідно яких технологій імплантує у свідомість людей птих чи тих політиків, громадських активістів і поп-зірок. Побіжного погляду достатньо, щоб зрозуміти, хто в останні десятиліття виконував роль “фабрик свідомості”. У політиці це ток-шоу “Свобода слова” Савіка Шустера та її аналоги на різних телеканалах. На телеекранах з’являлися лише ті обличчя, які влаштовували організаторів шоу. Вони могли навіть битися в кадрі, але за кулісами часто мирно попивали разом каву в буфеті. А в шоу-бізнесі були інші тренди – “Голос Країни”, “Україна має талант”, “Х-фактор” та їм подібні. Технології були відпрацьовані до найменших деталей.
Члени Жюрі чи Тренери наперед знали, до кого повертатись, кого виводити в наступний тур, з ким співпрацювати в подальшому над спільними проектами. Тож, про якусь неупередженість, об’єктивність не йшлося взагалі. Говорю це, бо маю особистий досвід. Тож, коли якась нова зірочка розказує, що вона ошелешена, бо на неї раптом звернув увагу хтось із одіозних зірок, – як мінімум, не знає усієї правди, а як максимум, є частиною маніпуляції свідомістю.
Я дуже добре знаю, скільки розчарувань і зламаних доль стоїть за цим. І на що готові ті, кого обрали, кому дали зелене світло, кому відкрили двері у жаданий світ бомонду. Віднині вони в епіцентрі уваги, у світлі софітів, під прицілом фотокамер і репотерів, кожен їх крок, кожне чхання і кожен пук, коментується таблоїдами і викидається в інформаційний простір.
І я знаю як воно є, коли без будь-яких пояснень перед твоїм носом закриваються двері, диски з твоїми відео чи аудіозаписами, які тебе попросили залишити для перегляду на каналі, повертаються навіть не розпечатаними, але з вердиктом “не наш формат”. Або будучи запрошеним на якесь шоу, ти просто відбуваєш роль статиста, а в епіцентрі уваги тримають когось іншого.
Хтось подумає: “Він заздрить” або скаже: так було завжди. Ні! Так не було ще двадцять років тому. І так стало, відколи ми почали будувати систему, в якій засобам масової інформації відведена роль не об’єктивно відтворювати реальність, а старанно маніпулювати нею, але так, щоб навіть не помічали, як майстерно дурять загал.
Рівень маніпуляції одразу видно, коли дивишся, приміром, “Голос країни” чи “Євробачення” десь за межами України – в Туреччині,Чехії чи Австрії. Люди, що сидять в жюрі – це справді шановані усіма особистості, вони більш відкриті, а люди на сцені вірять їм і спілкуються з ними, а не тремтять, як перед ідолами.
Я не стверджую, що в інших країнах усе ідеально. Але я знаю, який рівень цинізму і корумпованості в нашій країні, де навряд чи хтось зважатиме на твій талант, якщо, звичайно, тебе не купили з потрохами і не заробляють на тобі гроші. А ти маєш бути безмежно вдячним за ті крихти, що тобі дістаються в додаток до телевізійної впізнаваності. А телевпізнаваність робить чудеса. Я знаю людей, які роками сиділи практично без роботи, але варто було їм засвітитися пару разів на топових каналах, як до них утворювалася черга з пропозиціями концертів і цікавих проектів.
Я добре знаю, як усе це працює. Тому я вже багато років перебуваю практично в інформаційній ізоляції. І на вулиці люди мене іноді питають: а ви ще співаєте чи пишете пісні? Так, співаю і пишу, навіть більше, аніж раніше, але ви про це не дізнаєтесь. Бо я не маю такої довгої тіні, аби ви звернули на це увагу.
Ні, звичайно ж, є технології, які дозволяють інколи проривати цю змову мовчання. Учинити якийсь скандал у публічному місці. Відшмагати (морально) якогось журналіста чи журналістку, пройтися голим по Хрещатику чи утнути ще щось неймовірне. ЗМІ люблять сенсації. Але як потім відмиватися, повертати собі ім’я порядної людини, відновлювати довіру і повагу друзів і знайомих?
Для чого я все це написав? Лише для єдиного. Якщо шукаєте щось справжнє, вартісне, глибинне і цінне – не шукайте це в нашому токсичному інформаційному просторі. Просто пам’ятайте, що жодна з топових персон, яка сьогодні не сходить з екранів чи з модних таблоїдів, опинилася там не просто так – вона є маленьким слухняним гвинтиком цієї Системи. Потворної системи, яка зробила вас такими, як ви є. Системи, яку ви сьогодні зневажаєте і проклинаєте за тотальну брехню і фальшивість. І яку, точно, як і я, мрієте знести, щоби побудувати нову. А будь-яка система починається з інфопростору. Змінивши його, ми опинимось у зовсім іншій реальності. Не знаю, у якій, – напевно, не з такою яскравою картинкою, але точно – іншій, і в чомусь значно кращій.
Анатолій Матвійчук
