Івана Купала в селі ми святкували в дитинстві саме ввечері шостого липня. Не знали толком що й до чого.
Але свята чекали.
Бо, по-перше, біля ставу збирався весь хутір, розстеляли ряднину, варили юшку, гуляли, співали допізна і дорослі, й малі. По-друге, палили велике вогнище й всі через нього скакали. По-третє, ми, дівчатка, бігли в ліс, поле чи дома в сад і плели віночки з надією, що хтось із хлопців його під ранок в ставку спіймає і назад тобі принесе.
Ото вже на другий день тільки ж про це й говорили:
— А хто твій віночок витягнув з води?
— А твій?
— А твій?..
Щось було в цьому сакральне, ні з чим не зрівнянне.
Було…
А вчора телефонує ввечері знайома і каже, що ведучою буде десь сьогодні на святі і їй ду-у-у-уже треба вірш про Купайла, терміново, ще й із вкрапленням фольклорних наспівів і т. д.
А я ж на замовлення писати не вмію, не виходить у мене. Та вона ж так просила, так просила, що умовила. Але, кажу, розкажи мені щось цікаве, аби не гортати вже пізно домашню літературу. І розказала мені Оксана про один зі звичаїв, коли на Купайла дівчина мала з себе скинути весь одяг і тричі оббігти поле (сподіваюся, наділи земельні тоді були не безмежні).
Таким чином вона, ніби приворожувала свого обранця, який мав чомусь її побачити у сні й неодмінно потім запропонувати стати його дружиною.
Отакі вони, наші традиції!!!
Купальське
Любий мій Іванку, вдягай вишиванку.
Я ж піду в садочок – плестиму віночок.
Купайлове свято будемо стрічати.
Купайло, Купайло,
Де ти зимувало?
Зимувало в лісі,
Спало на горісі.
Вогнище яскраве – полум’я до неба.
Чи ж я не казала, що кохаю тебе,
Карі ясні очі, кучерявий чубе,
Не доведи, хлопче, ти мене до згуби.
Купайло, Купайло,
Де ти ночувало?
На бабиній стрісі,
У відьми в колисці.
Ой, пливи віночку, свічечко не гасни,
Іванку, ти диво підхопи це вчасно.
Щоби не втонув він, не став нам журбою.
Бо ж так серце хоче бути лиш з тобою.
Купайло, Купайло,
Де ти ночувало?
Зимувало в пір’єчку,
Літувало в зіллєчку.
Задля тебе, чуєш, я скидаю льолю,
Мчуся на світанні голою по полю.
Матінка навчила. Оббіжу лан тричі.
Ти в вісні все вздрієш,та й заміж покличеш.
Купайло, Купайло,
Де ти ночувало?
Ночувало у борку
На зеленому клинку.
Любий мій Іванку, вдягай вишиванку.
Я ж піду в садочок – плестиму віночок.
Купайлове свято будемо стрічати.
Тетяна Череп-Пероганич
Мал. Святослав ФОТ
