Цими днями згадують Казимира Малевича – видатного художника-авангардиста… Він народився у Києві, в українсько-польській сім’ї і був першим із 14 дітей, утім до старості з них дожили лише 9, серед них і сам художник.
Художником Малевич мріяв стати ще у ранньому дитинстві. Батьки підтримали бажання сина. Він вчився у Київській художній школі, але згодом родина була змушена переїхати в місто Курськ. Попри це, сам Малевич вважав себе українцем – так він завжди писав у анкетах у графі «національність». Він сумував за Києвом і неодноразово писав про це у своїх листах.
У Курську Малевич вперше одружився. Його дружину звали Казимирою, вона була донькою пекаря. Стосунки з жінкою у Малевича не склалися – вона не розуміла його потягу до мистецтва, він не хотів повертатися додому.
Одного разу дружина забрала двох дітей, свої речі та переїхала у село. Там влаштувалася фельдшером у психлікарню, закохалася у лікаря і втекла разом з ним, залишивши дітей на завгоспа.
Малевич приїхав за дітьми і познайомився з донькою чоловіка, який піклувався за його малими замість мами. І закохався. Вони взяли шлюб і жили щасливо, поки друга дружина не померла.
Останньою жінкою Казимира була українка Наталя Манченко, молодша за нього на 23 роки.
Мрії Малевича вдалося здійснитися – він став іменитим художником, вже з 1927 року мандрував іншими країнами зі своїми виставками. Під час візиту до Німеччини отримав листа з СРСР з вимогою терміново повернутися.
Він залишив свої роботи у друзів, на випадок «смерті або постійної неволі». У Союзі його катували та звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини. Утім, пізніше відпустили. Але завжди тримали під контролем.
Восени 1930 року Малевича звинуватили у антирадянській пропаганді і кинули за грати. Через кілька місяців друзям вдалося витягти його звідти.
Жив Казимир дуже бідно, не отримував пенсію від Союзу художників, пізніше – захворів на рак. Безсилля та безгрошів’я – такими були останні дні митця.
Свою труну Малевич спроектував сам – вона мала вигляд хреста. Туди його і поклали – в білій сорочці, чорних штанях і червоних черевиках. Після прощання тіло художника піддали кремації.
Дерев’яний пам’ятник з червоним квадратом зруйнували у роки війни. Могилу Малевича – загубили…
Олег Вишняков
