Без сумніву, найтоповішою новиною в сусідній Білорусі є недавнє призначення уславленого Дієго Марадони Головою правління… футбольного клубу «Динамо» з Бреста.
Дехто від тієї новини в нірвані, мешканці Бреста переповнені гордістю, хоча переважна більшість обивателів, котрі знають, що м’яч круглий, а трава під голкіпером витоптана, порівнюють Дієго не інакше, як з Жираром Депардьє, який вже встиг побувати у друзях Путіна і навіть з його рук отримав паспорт росіянина, але довго там не витримав і чкурнув додому так — аж закуріло…
Кажуть, то якраз Владімир Владімирович порадив і Дієго пожити в Білорусі, як колись Жирару – у Чечні…
Хоча інші, поінформованіші джерела, навперебій переконують, що чинний зірковий аргентинський голова правління брестського «Динамо» – то цілковита заслуга не когось там, а самого батька Лукашенка, який досі бігає за шайбою, але марить – ще з головування у колгоспі – футбольним м’ячем…
Всі ці чутки схожі на правду.
Але тільки схожі. Бо правда, як завжди, набагато плоскіша і простіша.
Вирішальними ста грамами чи дрібком білих порошків на вагах Марадониного рішення «по Білорусі» стало те, що віднедавна в брестському «Динамо» грає… Артем Мілевський.
Так-так, той самий Мілевський, що був колись гравцем київського «Динамо» і збірної України, але якого звідти (і ще багато звідки та не в одній країні) гнали мокрим віхтем.
За що?
Та за те, що він плутав клуби: футбольні з алко-розважальними. Однак саме та «родзинка» в Мілевському Марадону й підкуповує. Він давно шукав нагоди «скентуватися»…
Дієго Марадона хоч і не бачив радянської кінокласики — «Білого сонця пустелі», але давно відчував усім своїм аргентинським єством, що десь тут, на пострадянському просторі, знайде собі приятеля для душі. Як той Верєщагін Пєтруху.
Найбільше, хто тепер кусає лікті, – брати Суркіси.
Перше, ніж податися до Бреста, Мілевський учергове приїздив до Києва. Йому – навідріз відмовили. А виявилось, що відмовили Дієго Марадоні…
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
