Один мій друг подивився фільм 1970-х «Мисливці на оленів» американського режисера Чиміно. У фільмі грають уславлені Де Ніро і Крістофер Вокен. Стрічка присвячена В’єтнаській війні і є парафразом «Трьох товаришів» Ремарка. П’ять Оскарів, звичайно, не дають просто так, хоча нині фільм, можливо, декому видасться дещо анахронічним, бо анахронічним є сам неореалізм з його інтересом до людини, її душі.
Шкода, але в людську душу ми вже майже не віримо, набагато більше віримо в освоєння космосу. Однак тут я не про це. У цьому фільмі йдеться про нащадків лемків. Там ресторан, де відбувається весілля одного з 
товаришів перед відправкою у В’єтнам, називається Lemko Hall. Лемки часто були москвофілами і православними. Такими вони лишилися й на еміграції.
Режисер Чиміно не збрехав, показуючи лемківських жінок у чорному, хоча вони, можливо, нагадують також італійок чи сицилійок, тобто селянок, що потрапили до індустріальної Америки, чиї діти перетворилися на гарматне м’ясо, хоча приїхали вони насправді за американською мрією.
Цілком можливо, що на весіллі ці православні на всю голову й співали «Виходіла на бєрєг Катюша…» Просто, подивившись на лемків у цьому фільмі, важко сказати, що це окремий народ — русини, як вони себе називають. Це народ між модерними росіянами і українцями, за версією Чиміно.
Фільм варто подивитися. Найкращою у стрічці виглядає Мерил Стрип — її образ закоханої жінки є неперевершеним.
Роксана Харчук
