Суспільство

Бабине літо на Поділлі

Переді мною розкинулося плесо Галицького моря. Звідси відкривалися краєвиди на три країни. З одного боку десь там була Польща, з другого – Молдова, а за спиною – Україна.
— Ну ти подивись! Вже й сюди добрались!

Я озирнувся. За мною стояла жінка й обурено читала напис на кам’яному хресті. Я підійшов до великого білого хреста з написом слов’янською в’яззю, що відверто вказував на патріархат, який його поставив.
– Я нічого не маю проти хреста, – сказала жінка. – Але хто їм це дозволив?
– Ще ж недавно його тут не було, – пробубнів чоловік.

Я був у Національному природному парку «Подільські Товтри». З їхньої розмови я зрозумів, що ніякого громадського обговорення і дозволу влади на встановлення хреста в національному парку, не було. Для Московського патріархату хрест – не так християнський символ, як знак конкретної агресивної церкви, яка захоплює все, що бачить навколо себе.

Як тільки в Києві з’являлася вільна клумба, через деякий час там, ніби гриб після дощу, виростала капличка. Тож мені було зрозуміле обурення жінки. Церква, яка обслуговує безмежні апетити Кремля, поводиться, ніби вона тут єдина і головна. І якщо громадськість не ставитиме її на місце і не буде вимагати від влади своєю державною силою захищати українську духовну ідентичність, Московський патріархат продовжить шкодити нашій країні, руйнуючи її зсередини.

Пронизливий вітер дув від Галицького моря. Я подивився на осінній краєвид. Палаючи в променях скупого сонця, догоряло бабине літо.

Володимир Даниленко

1 Коментар

  1. Анатолій Пінчук

    А що вже говорити про Чернігівщину, де місцевий нарід (середнього віку) з здивовано виряченими очима досі каже: «А як же інакше – церква, це Москва!»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.