«Здається, одне мені може повернути душевну рівновагу чи спокій: зустріч з ангелом чи Богом… Що Господь хоче від мене? Чого чекає? Чи це відкриється мені, чи я повинен дійти до цього сам? Непевність відповідей породжує сумнів, а сумнів – сум’яття…
Щоб хоч якась дещиця вогню передалася читачеві, треба горіти самому. Дев’яносто відсотків сучасної літератури написано з крижаним філологічним спокоєм. Відчуваю подих смерті із сучасних журналів і книг»
(Петро Лот. Сповідь сльозою. 2000)
Дивним чином відстань згладжує відчуття втрати. Ото сиджу в Станиславові й думаю, що батьки вдома, чекають, коли приїду.
Те саме з Петром Сорокою, деколи думаю, чогось не телефонує, бо завжди кудись поспішав, не мав часу: ні добалакати, ні дописати, ні приїхати. Нині вже пішов 4-й рік, як Він у засвітах пише книжку Вічности.
Євген Баран
