Культура

Літературне монашество Ігоря Павлюка

Себе не хочу жаліти.
А людство жаліти ліньки.
Позаду — вино із квітів
І темна солодкість жінки.
На Місяці — теплий вечір,
На Сонці — холодний ранок.

І друга мойого плечі,
Прострілені під Іраном…
Я зрадив життя, здається, —
Продався осіннім віршам.
А Фауст старий сміється:
«Могло бути навіть гірше…»

(Ігор Павлюк. Нетутешній вітер. Львів. 1993)

З Ігорем Павлюком ми познайомилися на презентації поетичної збірки Тараса Девдюка в Львівській Спілці письменників на початку жовтня 1993-го. Його автограф на збірці виходив із нашого жарту-знайомства. Відтак Ігор або дарував, або надсилав майже всі свої книжки — і поетичні, і прозові.

Поетичні я чемно читав, прозові — чемно переглядав. Не давалася мені його проза до читання.

Потім настала втома і від поетичних книжок. Здавалося мені, що ходжу зачарованим колом одних і тих же тем, мотивів, образів. Десь на початку 2000-х була моя критична рецензія в «СіЧі», на що Ігор ображався…

Поетика Павлюкового вірша фольклорно-літературна, що, в принципі, виводить його з традиції Олесевого вірша з єсєнінськими нутами. Ще один недолік, як мені здавалося, вірші-«верети». У Павлюка була инча асоціяція – «вірші довгі, як жіночі ноги». Так чи інакше, але Ігор умудрявся перебалакати самого себе. Хоча його вірші й нині захоплюють молодечою романтикою, закоханістю, козацькою звитягою.

Ігоревим візаві тоді був Роман Скиба, набагато цільніший у вірші і розмитіший світоглядно, що врешті-решт привело його до залюбування московським квазікультурним барахлом.

У Ігоря було все, аби відбутися як великому поетові: біографія, талант, харизма. Щось тоді пішло не так, можливо, через «довгі жіночі ноги», а може чогось инчого, серйознішого, що призвело до трагедії дружби. Це покоління довго відмовлялося дорослішати.

Нині Ігор пише вірші, зосередився на християнській любові і літературному монашестві. Його поезія така ж легка, як в юности. Вірші перекладають инчими мовами. Ігор вірить, що Нобелівська премія від нього не втече, як Шевченківська впродовж однієї ночі. Лише моментами з цих нових-старих віршів скрапує кров колишніх помилок і внутрішніх індивідуальних драм.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.