Рідкість, але факт. Світлі і хвилюючі з’являються в душі почуття, коли в руках тримаєш книгу, в якій думки автора світоглядно споріднені з твоїми. Такою для мене стала «З «Книги Живих». Щоденникові медитації, афоризми» Євгена Барана (Івано-Франківськ. Місто НВ, 2021). Цю невеличку за обсягом книжечку, але багату за змістом, читаю і перечитую два дні поспіль і отримую насолоду. Слово магічне, поетичне, з глибоким розумінням суті людського буття.
Євген Баран — самобутній есеїст-філософ, критик, майстер щоденкової прози — веде діалог з нами сущими, живими і тими, що прийдуть після нас, зі світоглядних і гуманістичних позицій, шукаючи відповіді, і часом їх знаходить, як для себе, так і для нас на болючі питання сьогодення не тільки в літературі, а в усіх сферах суспільного життя.
У цій книзі, як і в попедніх є щось Сковородинське. Автор у своїх коротких діалогах, літературних медитаціях, афористичних оповідках, притчах тяжіє до філософських узагальнень.
Наведу кілька рядків з його книги: «Вирватися за межі повторення не вдалося нікому. Ну так: Заратуста, Будда, Христос, Магомет. Але їхнє життя оповите легендами і міфами, крізь які не кожна Віра прорветься. А тому вранці встаєш, дякуєш Богові за новий день і починаєш свій рух, вкотре дивуючись витривалості механічного апельсина…»
Михась Ткач
