Культура

Літературний процес: «вміння себе подати»

Мені упав увічі вельми цікавий допис Ірини Грабовської. Рідко коли надибаєш у фейсбуці, щоб піднімалася дійсно важлива, актуальна і, головне, не вигадана, а реальна проблема нашої літератури — проблема авторів і видавців. Тож я зацікавився і подав свій коментар. Вельми прикро, що авторка допису по-дитячому образилася на мої (і ще, може, когось иншого) оцінки і закрила доступ до своєї сторінки. Шкода, бо могла би бути глибока і гостра дискусія довкола згаданої проблеми, яка би увиявнила багато ґанджів нашого літературного процесу, а, отже, помогла би їх усунути.

Неприпустимо боятися правди, якщо вона навіть і здається тобі оманою і якщо, ясна річ, вона не висловлена у хамській формі. Тож подаю той допис та деякі найцікавіші коментарі до нього. Сподіваюся, що багато хто також міг би щось додати.

Отже, Ірина Грабовська:
Українському видавничому ринку бракує авторів. Це абсолютно точно, коректно і відповідає дійсності.
Якщо ви автор – працюйте. Пишіть. Старайтеся. Шукайте собі видавництво, шукайте конкурси, шукайте можливості. Видавайтеся. Ніколи не зупиняйтеся. Якщо вам здається, що всі навколо змовилися і саме тому вас не видають – вам здається. Працюйте далі. І ніколи, ніколи, ніколи не слухайте тих, хто каже, що від вас нічого не залежить.

В.Н. Ясмин:
Судячи з допису, Ірина Грабовська вельми поверхово розуміє проблеми літературного процесу в Україні, раз так легко переносить всю вину за ситуацію з видавничим ринком винятково на авторів і не бачить жодної вини видавців. Адже це вина рівною мірою обопільна – одні не вміють писати, а другі не здатні оцінити написане.

Ірина Грабовська:
Дякую, обов’язково придбаю ваші книги, аби мій рівень розуміння став набагато глибшим!

В.Н. Ясмин:
Ліпше арґументовано спростуйте моє твердження, якщо вважаєте його хибним. Це дасть більшу користь.

Ірина Грабовська:
Вибачте, всі аргументи і мірила успіху я вже виклала і не маю більше ні сил, ні бажання комусь щось додатково пояснювати.

Любомир Маланчук:
Мені, дуже бракує українських авторів НФ!

Daria Piskozub:
Дуже жаль, що пані, яка власне сприйняла твої слова за знецінення, не відчула, що насправді ти відкриваєш їй важливу штуку, – що навіть, якщо ти класно пишеш, твоїх зусиль може бути замало. Що окрім гарно написати, себе часто ще треба гарно продати, і ці вміння – мистецьке і ремеслярське – часто один одному протирічать, часто гнітять і заважають.
Гнітить мене оцей стереотип, що видавець автору винен червону килимову доріжку, одразу наклад мільйонний і т.д. Чи може заслуговувати на це автор? Безумовно. Чи все одно це бізнес і видавець діє в інтересах прибутку? Ну, звісно, йому ж треба їсти. Ти у своєму інтерв’ю чітко скомунікувала метрики, що для тебе означають успіх книги, що є оця глиба «невидимої роботи», і це вже неймовірна інформація для потенційного автора.

Ольга Саліпа:
Я би ще до цього додала: якщо ви геній, але ніхто в це не вірить, а видавці просто не знають, що вони втрачають – підзбирайте кошти і видайтеся за власний рахунок, подайтеся на премії, доведіть усім, що вашу книгу чекають люди.

Мартин Якуб:
Думаю важливим фактором у цьому є історії успіху знаних закондонних письменників, яким відмовляли сотні видавництв, які потім лікті кусали, через те, що не видали умовного Гаррі Поттера. Авторів насправді у нас багато, подивіться на кількість студентів літературних курсів – десятки тисяч. І кожен з них Автор! А от чого у нас і справді на ринку бракує – так ще літературних редакторів, не тих хто коми виправляє, я тих, хто знається на структурі тексту, на очікуваннях читачів, поради якого можуть з поганенького тексту зробити хороший, а з хорошого – геніальний.
Але з «працюйте далі» – повністю згоден. Вдосконалення щодня і важка праця.

Ольга Ольга
В українській літературно-видавничій справі насамперед бракує платоспроможних зацікавлених читачів. А тепер і поготів.

В.Н. Ясмин:
У дописі Грабовської йдеться не про читачів, а про лінію автор-видавець, себто стверджується, що українські видавництва відчувають величезний дефіцит добрих авторів. І вину за це авторка повною мірою покладає на авторів, які або недостатньо вправно пишуть, або недостатньо активні й наполегливі у самореклямі. Тим самим знімає всяку відповідальність видавців бути чутливими й здатними виявляти якісних авторів. Адже далеко не всі автори, які можуть добре писати, наділені належним нахабством нав’язувати себе суспільству. Крім того, абсолютизація «вміння себе подати» вкрай знецінює вагу самого тексту, його якість як головного важеля письменницького успіху. І безумовний факт, що в Україні саме саморекляма приносить авторові визнання (якщо він хоч трохи наділений талантом писати), беззаперечно свідчить про низьку чутливість і видавців, і літературних критиків, і суспільства в цілому. І ця проблема, себто низька чутливість тої другої сторони є особливістю українських реалій – в инших країнах є багато умів, здатних помітити і підняти на верх талановитих авторів, які не наділені міцними ліктями, в нас таких умів практично нема. От і маємо відповідь на питання – звідки ще береться цей дефіцит на добрих авторів, адже треба ще мати очі, аби їх помітити. Цього Грабовська, здається, не розуміє.

Oleksander Jaworskyj:
… І бракує в суспільстві інтелектуальної критичної маси поцінувачів літератури, котрі б допомагали формувати смаки читачів… Що ж до заклику авторам не зневірюватися, а продовжувати творити попри відмову видавців, то корінь проблеми тут у дисонансі пропозиції від авторів і запитом від альянсу ЗМІ, літературних критиків та видавців, котрі і формують «смаки» читачів.

Володимир Ворона:
Коли видавничому ринку насправді бракує авторів, він (ринок, видавець) землю під собою риє, днем з вогнем шукає, а знайдених на руках носить, пилинки здуває. В нас же ніякого пошуку і близько немає, авторів не цінують, мовляв, на твоє місце – тільки свисну – сотні набіжать. Такі реалії.

В.Н. Ясмин:
А як вони можуть цінувати, коли ці видавці попросту обділені зором? Не уявляю. Вони здатні бачити лише те, що крикливе, що сліпить очі.

Володимир Яворський-Волдмур (В.Н. Ясмин)

1 Коментар

  1. Олександр

    Катастрофічно бракує прозаїків. Я можу назвати лише трьох справжніх белетристів – Софія Андрухович, Василь Шкляр і Юрій Винничук. Окрім того, у нас дуже кепські переклади. Читаю Екзюпері (“Фоліо”,2019). Це -жах!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.