Я люблю цей бєшений народ! Ми відроджуємося як пенікс із пєпла! Навіть срачі стають цілющим подорожником на ранах нації. Ось вже із темних глибин хейту вивергається могутня постать Іво, навколо якого цвітуть липи і танцюють сексуальні сандулеси. 30 років у нас не було для нього ні сцен, ні оплесків, ні слави. Тому він навчився брати силу з енергії забуття. Іво злиться на нас праведним гнівом, і його неможливо знищити критикою, як неможливо вбити те, що вже мертве.
Іво воскресає і децибелами свого голосу змітає з п’єдесталів крихких псевдоідолів епохи вдаваної культури. Винники падають і розбиваються, потапи і монатіки безпорадно тікають, кокошнік і шльопки збиті з Полякової згорають в полум’ї українського ренесансу.
Це народження зірки!
Болісне і натуралістичне як всяке народження. Він кричить до нас з 90-х років і не фільтрує базар, немов дитина, яка не знає правил та вимагає неподільної уваги.
Пригорніть його до себе, дайте цицю гастролів і світло софітів. Це ж наш рідний Бобул. Дикий як Мауглі. Він навчиться говорити те, що ви хочете чути, але не одразу.
Він мовить, так різко натякаючи нам, що його місія не говорити, а співати. Іво – це як піво. Він для дорослих. Несе нам все зооолото свіііту….
Олександр Висоцький
***
Хворіють дідулі,
Хворіють бабулі
На модну хворобу —
Бобулобулінг!
Олександр Ірванець
