Дочитав другий том листів Ганни Барвінок до Іллі Шрага, виданий Чернігівським літературно-меморіальним музеєм-заповідником М.Коцюбинського. Цікава стилістика, унікальне пошанування свого чоловіка — Пантелеймона Куліша, якого у той її епістолярний період вже кілька років не було на білому світі, і, до речі, наслідування Кулішевих заздрощів до Шевченка…
Та я про інше.
Ганна Барвінок (Білозерська-Куліш) брала участь у знаменитій українській акції початку минулого століття — відкритті пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві, це 1903 рік. Унікальна була здибанка — з’їхалися 
практично всі українські письменники! Та ще й стався скандал на всю Російську імперію: жандарми не дозволили виступати українською мовою (дозволяли тільки громадянам Австро-Угорщини).
Тоді, після виступу Михайла Коцюбинського, всі інші оратори демонстративно склали свої течки із текстами виступів і залишили залу. Справу цю пару років розглядали у Санкт-Петербурзі і визнали, що полтавські владці були неправі, але вже було пізно…
Письменників на тій вікопомній світлині близько 70-ти. Але я особисто упізнав душ тринадцять: Лесю Українку, Михайла і Віру Коцюбинських, Сергія Єфремова, Ганну Барвінок, Іллю Шрага, Олену Пчілку, Михайла Старицького, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Василя Стефаника…
І подумав: як це ненормально, адже кожен освічений українець повинен знати в обличчя хоча б половину із тих, що на савітлині. Щоб триматися своєї культури! Щоби бути українцем…
Василь Чепурний
