Культура

Любов серед війни – колись і зараз

Вже вкотре переконуюсь, що моя книжкова інтуїція мене не підводить. Інколи, купляючи книжки в інтернет-книгарнях, я можу кинути до кошика якусь книжку, про яку доти навіть не чула, відчуваючи, що мені вона має сподобатись. Так було з книжкою «По той бік війни», яку запримітила, роблячи періодичні закупи у Видавництво 21. Навіть ім’я авторки Ірини Жураковської тоді вперше чула. Але сьогодні, перегорнувши останню сторінку, я пожалкувала хіба про те, що так довго відкладала її читання. Хоча і в цьому була певна перевага.

Якщо в двох словах визначити мої емоції від прочитаного, то це — захоплення й розчулення. Дія роману Ірини Жураковської розгортається під час Першої світової війни. Весною 1914-го року студент Сорбонни Бастіан фон Деттен, прямуючи на канікули до рідного німецького Любека, скористався гостинністю свого друга француза Арно і завітав до Арден. Не важко здогадатися, що юнака там чекала романтична історія. Бастіан закохався в доньку місцевого фабриканта Шартьє — красуню Констанс. Їх кохання було палким і стрімким, тож вже наприкінці липня Констанс і Бастіан побралися. Зразу після весілля Бастіан відправився до Німеччини, щоб владнати справи з родинним бізнесом та підготувати будинок в Любеку до переїзду молодої сім’ї. Але через кілька днів почалася війна.

Бастіан і Констанс опинилася по різні боки лінії фронту. Його призвали до німецького війська, а вона стала медсестрою у французькому шпиталі. Що прийшлось пережити цим людям — страшно навіть уявити. Бо до всіх лихоліть війни додалася їх особиста трагедія. Адже тепер їхній шлюб — це був мезальянс людей з ворожих таборів. Доля послала двом молодим людям великі випробування, але навіть таке зло, яким є війна, має й іншу сторону — відкриває нові можливості, мобілізує кращі людські якості, посилає важливих доленосних людей.

Авторка написала свій роман задовго до початку широкомасштабного вторгнення рашистів на нашу землю, але читаючи, мені здавалося, що вона описує нашу сьогоднішню війну. І не настільки важливо, що події роману відбувалися у Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, а з того часу минуло вже століття. Якщо абстрагуватись від цих фактів, а зосередитися на людських почуттях, проблемах і бідах, то можна зробити висновок, що всі війни в суті своїй дуже схожі. Смерть, насильство, біль, сльози, страх і важка праця задля виживання, а ще мільйони біженців, яких доля порозкидала різними куточками світу, розділені родини, які, ймовірно, ніколи не зможуть возз’єднатися — як це знайомо нам сьогодні!

Авторка дуже вдало висвітлила в романі той дух взаємної підтримки, солідарної боротьби задля перемоги, який ми так добре сьогодні розуміємо і відчуваємо. Окрім цього в романі описані проблеми, з якими нам ще прийдеться стикнутися в майбутньому. Бо після перемоги вже ніколи не буде так, як раніше. Знадобиться багато зусиль, щоб вилікувати фізичні і душевні рани ветеранів, відновити зруйновані міста та села, налагодити промисловість і господарство. На це підуть довгі роки. І, на жаль, будуть втрати, які відновити буде неможливо. Це загиблі, яких війна забрала навіки. Нам доведеться навчитися з цим жити.

Але, не дивлячись на гострі й болючі моменти, роман «По той бік війни» — це добра і романтична мелодраматична історія, написана так легко, що може стати основою для кіносценарію. Ох, який би це був захопливий серіал! Драматизм описаних подій сягає максимальної гостроти. Мені хочеться вірити, що колись це станеться і я знову зможу зустрітися з героями роману, які оживуть на екрані.

А ще мені б дуже хотілося, щоб романом зацікавилися іноземні видавці. Адже авторка описала події, що мали б бути дуже близькими французам, німцям чи швейцарцям. Я навіть вірю, що історія Бастіана і Констанц не вигадана і в основі роману лежать реальні події, які авторці розповів хтось з людей, для кого це було родинною легендою, що передавалася з покоління в покоління.

Роман заслуговує найвищих похвал, але аби моя розповідь не виглядала надто солодкою, мушу сказати, що книжці не завадило б кращого редагування і корекції, бо навіть такій неуважній читачці, як я, огріхи кидалися в очі. Ну, і для зображення мови швейцарських чабанів варто б було використати справжню мову наших гуцулів, а не якийсь вигаданий суржик. Втім, це моя суто суб’єктивна і непрофесійна думка.

На обкладинці книжки «По той бік війни» зображено літак. Саме це і стало причиною вибору книжки для цьогомісячного тематичного читання. Я думала, що мова піде про авіаторів Першої світової війни. Та насправді не зовсім так. Літак в романі має символічне значення. Його поява у фіналі покликана показати читачеві, що варто вірити в диво і воно обов’язково станеться, і що любов завжди переможе ненависть. Адже «людина здійнялась у небо не для того, щоб звідти кидати бомби, а для того, щоб долати відстані й допомагати бути ближче до тих, кого любиш».

Я дуже вчасно взялася за читання цієї книжки. Бо якби прочитала її рік тому — точно не відчула би всю її глибину і драматизм. Війна загострила наші чуттєві рецептори, відкрила в нас невідомі доти риси, зробила нас іншими. У фіналі книги я не просто плакала, а ридала. Здавалося, що всі емоції, які накопичилися за всі ці вісім місяців, вилилися сльозами. А тоді прийшло відчуття полегшення від усвідомлення, що наша війна теж колись закінчиться, як закінчилася та, сторічної давнини.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.