Культура

Переключіться на Макса Фріша

Як з роками змінюються наші смаки, зокрема, літературні! Перечитую Макса Фріша. «Homo Фабер» мені подобається так само, як багато років тому — це роман про долю, про фатум у розумінні давніх греків, хоча ідеться про часи після 2 світової війни, а от «Нехай мене звуть Гантенбайн» я читаю вже зовсім інакше, ніж 10 років тому. Він мене захоплює. Це твір про людину, що вигадує різні ідентичності не тільки собі, а й своїй коханій, котра зветься Ліля.

Ідеться не про розчахнуте «Я» — як у Хвильового, а про різні можливості людини, як у теорії відносності. Однак у людському світі на відміну від всесвіту різні можливості чомусь завжди реалізуються однаково, принаймні у справах любовних — так твердить Фріш.

Отже, він фактично стверджує, що наше право вибору все ж сумнівне. І чоловік, і жінка скроєні за певними лекалами. І наш вибір цими лекалами обмежується. Цей роман в першу чергу про чоловіка і жінку в межах Західної цивілізації, про кардинальні відмінності між ними, які не зможе подолати жодний фемінізм (до речі, Фріш зовсім не проти прав жінок, навпаки, йому подобаються жінки, що живуть за власні гроші, а не сидять на шиї в чоловіків). Стать визначає характер стосунків, стать, а не освіта, професія чи походження визначає наш вибір і долю.

Написано роман класно.
Хоча його було опубліковано 1964 року, він і нині авангардовий, затягує і не набридає. Переклад Петра Таращука майстерний. Хто застряг у новинах і відчуває, що від них вже їде дах, можна переключитися на книжку Макса Фріша.

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.