Вихід цієї книги був тихою сенсацією свого часу. Адже офіціоз радянської літератури твердив, що українська література почалася максимум з Котляревського, а тут раптом — цілий огром поетів, які були до нього, часто писали ще й не українською, а Валерій Шевчук та Василь Яременко зарахували їх до творців української літератури!
Було це в час мого студентства, коли Василь Васильович Яременко викладав у нас і обережно підштовхував, аби ми замислились про своє українство, про окремішність від «єдінава 
савєтскава народа».
З Валерієм Шевчуком я познайомився трохи пізніше — і, можливо, не в останню чергу завдяки його дружбі з Петром Дідовичем, письменником та керівником обласного радіо. Знаменита люлька Шевчука диміла і в Чернігові, була і на якомусь просвітянському заході…
Взагалі ж Валерія Шевчука я вважаю – давно, з непохитним переконанням — достойним Нобелівської премії, бо, скажімо, «Ім’я троянди» Умберто Еко «списане» із Шевчукових писань.
Його «У пащу Дракона» — класна антимосковська річ, а «Дім на горі» — тонка картина почувань інтелігента 60-х початку 70-х років…
… Свою книжку він підписав мені якраз десь у часі його гостювання в Чернігові: «Василю Чепурному від тлумача та перекладача. Валерій Шевчук. 30.Х. 97».
Василь Чепурний
