Це божественно смачно! Опеньки («пІдпеньки», як кажуть у нас на Буковині) у сметані з мамалигою!! Незабутній смак з дитинства, коли моя бабка Сяня (Олександра) на шпаргатах відкритої літньої кухні у чавунчиках варила/виварювала гриби («губи», кажуть у Клішківцях), додаючи посіченої цибульки й кропу з петрушкою, а потім заливаючи це густе вариво із лискучих шапочок і тугеньких ніжок такою ж густою вершковою домашньою сметаною…
Як же вони пахтіли — ці пІдпеньки! На весь кут!
А тим часом, поряд, у середньому чавунці зітхала та пихкала жовтогаряча мамаличка. Бабка вправно вимішувала її малиштевкою (дерев’яна, тесана, схожа на тачалку палиця, завдовжки до півметра), бо, неприведигосподи, як у мамализі буде хоч мікроскопічна грудочка сухого борошна!!
А що то було за борошно!
З «голдАника» — такого особливого сорту кукурудзи, в якого шУльки (початки) недовгі, округлі, геть набиті опуклим зерном (навіть не знаю, чи зараз таку вирощують). Шульки обов’язково підсушували/підсмажували у печі. Потім ми їх теребили — злущували з них за допомогою вже голого качанчика зерно, яке везли до млина. Борошно з такого зерна було яскраве, духмяне, пахло печеною кукурудзою, і мамалига з нього виходила найсмачніша в світі — з нею смакувало все.
І от вона доходить у чавунчику — а це коли їй підім’яли ложкою тугі боки, і вона пихкає парою попри стінки. Коли той «пих» стає протяжним, стомленим, мамалигу вивертали на дерев’яний кружОк, до ручки якого прив’язували білу довгу нитку. Мамалига ґрунтовно влягалася високою напівкулею.
Вечоріє, цвіркуни заходяться вереском, потріскує грубка. Сім’я — за столом, миска з пІдпеньками — посередині, поряд — миска з густим холодним кислячком, що полискує білими драглистими скибками, поряд — полумисок із посоленим домашнім сиром у сметані.
І от мій найкращий у світі дідусь Мойса (Мойсей) білою ниткою відкраює кілька скибок від цієї золотої напівкулі, яка парує сонцем, затишком і любов’ю…
Сьогоднішня моя мамалига, звісно, трохи не така, але все одно смачна, пахне кукурудзою, а ще я в неї додаю трішки вершкового масла…
Лариса Гончаренко
