Книга, звісно, «морська глибина». Але настає вік, коли для того, щоб пірнути у неї «аж до дна», поринаючому потрібна добра страховка, зокрема й медична. І коли бюджет для неї істотно певищує затрати на оті книжкові «глибини», отут читательникові, якщо він ще й писучий син, варт усерйоз задуматися про мемуари. І звісно ж, повчитися сьому ділу гожому у шанованих предтеч.
Якби оце не завело мене з доброю оказією у стольний Будинок кіно та не підвело до книжкової вітрини тамтешньої бібліотеки, і гадки не мав би про існування мемуарів професора Олега Бабишкіна. (Тим, хто із 
нашого славного товариства випускників факультету журналістики Шевченкового університету не може пригадати це прізвище, щиро співчуваю: ви свою мемуаристику безнадійно перетримали).
Промайнула свого часу ця книжка повз мене так, що й не змигнуло. Сього року їй 10 літ.
Але дякувати Богу розставив широкий ятір у водопіллі інтернету і рибка таки впіймалася. Тепер, як і 4 десятиліття тому, знову чутиму мудрого й іронічного Олега Кіндратовича. Прекрасна заміна машини часу!
Валерій Ясиновський
P.S.
«Готуємо кадри для всієї України, а зустрічаємо їх на Хрещатику…» — здається так звучить його крилата фраза…
Сергій Савелій
Не так. «… а вони всі осідають на Хрещатику…»
Микола Гринь
