Трапилось це в Тайланді якраз на День св. Валентина році, здається, у 2006-му. Я тоді парубкував у перерві між двома попередніми шлюбами, тому нерестився по повній. А Тайланд з його Вокінг Стріт у Патайї — то ж світове гніздо розпусти, в якому ми проводили конференцію для українських лікарів урологів. Люди прілічні, заможні, вони шукали собі продажної любові у закладах типу віп-лакшері, а не теребунькали цюцюрки на дешевих піп-шоу за 20 доларів, як то робили китайці або пересічні туристи з країн СНД «чтоби познать мєстную екзотіку».
Тож і не дивно, що занесла нас якось доля з Семеном Марковичем до дорогого клубу «Парадайз» з вартістю повій, що починалася від 100 доларів за пів години важкої орально-вагінальної праці, бо за «нетрадиційну дірочку» дерли з нашого брата ще дорожче. А «брата» ж з усіх країв світу набилося в клубі повно. Але найбільше білих американців, яких нині ЛГБТ-спільноти та росіяни вважають як не реінкарнацією Сатани, то принаймні світовим Злом.
«Я возьму сєбє вон ту» — авторитетно заявив російськомовний лікар-уролог з Одеси, вказавши на струнку фарбовану білявку з тугим задком та цицьками третього розміру, котрі пухирилися в глибокому декольте, декорованому стразами. Ще б пак! Стрази для одеситів — то як мастирка для ляща. Як і всі «южниє люді» вони клюють на дешеву біжутерію нагло і впевнено.
Я ж задовольнився худенькою філіпінкою, з якою познайомився пів року тому, коли ми проводили у Патайї дилерську конференцією тютюнової компанії «Пилип Морріс». Причому організатори дійшли такого ступеню цинізму, що вручили найкращим дилерам сертифікати на послуги дорогих повій, з можливістю «покурить пилипа» ударникам капіталістичної праці прямо в готельних номерах.
Домовились за годину зустрітися біля бару.
Пилипинку звали Аміхан і позаторік у неї народилася друга дитина, яку вона залишила з мамою у Манілі, де оце кілька місяців тому стався державний переворот. Нині рідня голодує і сидить без електрики.
Після цієї історії, проказаної Аміхан за «маргаритою» я просто дав їй сто доларів, і замовив собі віскі, подумавши: «Дай, Боже, щастя і здоровля президенту Ющенку, за правління якого в Україну зайшли дешеві західні кредити, а статки українців лише за рік виросли вдвічі». Год блесс Амеріка! За це і випили.
А потім вона вапще вразила мене історією про рідного брата, який вчився в тернопільському медінституті на хірурга. Сказала англійською: «Я знаю слово «борщ», «здоровенькі були» і «прутень», який росіяни називають хуєм. Іісус (так звали брата) дуже переймається тим, що люди в світі не відрізняють українців від росіян. Він називає російськомовних українців «ментальними трасвеститами». Бо коли людина говорить російською, вдягнена як росіянин, поводиться як росіянин, але каже що він українець, Іїсус відчуває в цьому брехню і йому болить. Бо росіяни – варвари. А українці – європейці, хоч і зіпсовані СРСР».
Після цих слів я замовив їй ще одну «маргариту», а собі віскі. Та випити за здоров’я Іїсуса ми не встигли, бо перед нами враз намалювалася налякана мармиза Семена Марковича.
«Ето била засада! — лізли з орбіт його булькаті очі. — Сначала я нє почуствовал подвоха! Но как только начал снімать с нєйо трусікі, в моіх руках вмєсто нєжной жєнской пісєчкі оказался вялий мужской хуй с отрєзанимі 
яйцамі. Антоша, ето бил трансвєстіт! Дядя с сісямі, ілі тьотя с хуєм нє пойму кто імєнно!» — ошелешено бризкав на мене слиною лікар-уролог, у якого філіпінська повія обережно поцікавилась:
— Ви із Росії?
— Нєт, я укрАінєц! — гордо відповів Семен Маркович, після чого ми з Аміхан зробили одне одному «брівки вгору» і гучно розреготалися.
Антін Мухарський
(уривок з нового роману «Русофоб»)
P.S.
Нині я одружений втретє і назавжди! За що дякую нашим ангелам і моїм попереднім досвідам, бо нарешті навчився відрізняти різні стани «закоханості» від справжнього і глибококо почуття, що базується на довірі та вдячності.
