Мені здається, що в нашому мистецтві дуже сильний момент, коли: ой, ненька-Україна пошматована, помордована гине, ой, гине, а життя, ой, яке нещасне, недоля суцільна… Просто зараз подумалося, що саме через такі настрої українці так легко «ведуться» на мантри про зубожіння…
З тих пір вже пів століття як рокИ
Складаються — їм у житті завізно…
… Возив радгосп цукрові буряки
Повз нашу хату в кузовах залізних.
Дорога та в якийсь далекий світ
Ті буряки з ланів переправляла, —
Вважаю вміння любити набагато важливішим явищем, аніж саму любов, кінечний продукт люблення. Любов як форма відношення до світу розпорошена приблизно рівномірно по всьому нашому життєвому простору і важливо вміти її збирати. Назгрібати собі руками оберемок любові з навколишнього світу і любити. Вміти спорудити собі її з усього, що під руками. З людей, з їжі, з моменту, зі світла, аромату, уривку діалогу чи навіть двох-трьох слів.
Трапилось це в Тайланді якраз на День св. Валентина році, здається, у 2006-му. Я тоді парубкував у перерві між двома попередніми шлюбами, тому нерестився по повній. А Тайланд з його Вокінг Стріт у Патайї — то ж світове гніздо розпусти, в якому ми проводили конференцію для українських лікарів урологів. Люди прілічні, заможні, вони шукали собі продажної любові у закладах типу віп-лакшері, а не теребунькали цюцюрки на дешевих піп-шоу за 20 доларів, як то робили китайці або пересічні туристи з країн СНД «чтоби познать мєстную екзотіку».
