Вважаю вміння любити набагато важливішим явищем, аніж саму любов, кінечний продукт люблення. Любов як форма відношення до світу розпорошена приблизно рівномірно по всьому нашому життєвому простору і важливо вміти її збирати. Назгрібати собі руками оберемок любові з навколишнього світу і любити. Вміти спорудити собі її з усього, що під руками. З людей, з їжі, з моменту, зі світла, аромату, уривку діалогу чи навіть двох-трьох слів.
З музики!
Скласти її як розібраний кубик Рубіка за декілька обертів — і от, будь ласка. Вже сидиш і любиш. І либишся.
Можна не мати любові у поточному моменті і навіть її не прагнути, але треба відчувати у собі її можливість. Любити розфокусовано і теоретично, все і всіх одразу. Це незрівнянно краща життєва позиція, аніж коли мати якусь однесеньку любов, яка невідомо яким вітром прилетіла у твоє життя, трястись над нею як над останньою і сильно переживати, аби не втратити…
Любов – ніщо поруч із вмінням любити!
І знати, що можу ще.
Володимир Гевко
