Взялася до читання цієї книжки в той день, коли видавництво Meridian Czernowitz якраз святкувало своє десятиріччя. І саме книжка Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст» десять років тому стала першою ластівкою видавництва. Мені ж вона дісталася вже у варіанті цьогорічного перевидання, як трофей на Форумі Видавців з красивим підписом автора. Останнім часом мене все частіше запитують чи не планую я писати книжку про свої подорожі. Чесно зізнаюся, виразних планів щодо цього поки нема. Але якийсь внутрішній хробачок такої ідеї все ж точить мою підсвідомість. І той хробачок каже: якщо що — книжка виглядатиме не як географічний путівник, а структуровано й підпорядковано певній системі (бо ж я ще та систематизаторка!). Але от якою має бути ця система, в яку я впишу свої мандри, не придумала.
І коли взяла до рук книжку «Лексикон інтимних міст» та почала читати передмову автора, яка є своєрідною інструкцією, то аж зойкнула: «Та це ж геніально! Це ж те, що нашіптував мені мій хробачок».
Геніальна ідея Юрія Андруховича полягає в тому, що він вибрав 111 міст світу, в яких йому довелося побувати і написав про них свої розповіді, розмістивши за українським алфавітом. Тут є міста, назви яких 
починаються на всі букви алфавіту крім, зрозуміло, м’якого знаку. Поряд з назвою міста стоїть цифра, що відображає рік, коли відбулася вікопомна зустріч автора з тим чи іншим містом. Це допомагає зорієнтуватися в історичних реаліях певного часового проміжку, про який ідеться.
З яким величезним захопленням я читала ці авторські спогади про різні міста світу! Виявляється, майже половину з описаних міст (точна кількість 52) я теж відвідувала, і мої думки переносили мене у спогади, які я могла звіряти з емоціями автора. Щось було дуже подібним, а щось кардинально відрізнялося. Я поділяла з автором його захоплення Барселоною і тішилася, що доля вберегла мене від кишенькових злодіїв Рамбли. Мені шкода, що перше знайомство автора з Віднем було не надто вдалим, але дуже його розуміла, бо не раз у житті спіткало й мене таке розчарування.
Армійські спогади автора про Гайсин занурили мене у мою власну, але інакшу, історію, пов’язану з цим містечком, а от моя мандрівка до Золотого Потоку відбувалася точно за таким же маршрутом через Бучач і Язлівець. Ленінград автор описує влітку 1981 року, а я побувала там за півроку, у січні 1982-го, тож наші враження були співзвучними. Поділяю його враження про Новий Сад, мов сербський Львів, де й досі вчувається тінь бабці Австрії. А от обидва Франкфурти, і той що на Майні, і котрий на Одері, для мене мають свої історії, геть відмінні від авторових. Про Єрусалим можу сказати те саме, що і Андрухович, бо ми обидвоє там… ще не були. Автор втяв такий жарт, написав про місто, в якому не був, бо ж треба було на букву Є щось написати.
З історій Юрія Андруховича дізналась багато нового і цікавого. Виявляється, Карпати становлять 60 відсотків площі Румунії, 20 відсотків площі Угорщини, в Україні і Польщі вони становлять 10 відсотків території, а в Чехії — 5 відсотків. А ще тепер я знаю, чому на вокзалі Гамбурга немає волоцюг і наркоманів…
Багато історій мене дуже зворушили. Як от розповідь про фатальне місто ІКС, яке прожило рівно шістнадцять років. Думаю, ви здогадалися, про яке місто йдеться. Чи от розповідь про Лондон, який автор побачив у 2002 році під час похорону Королеви-матері. Або розмова з балконними квітами у Штутгарті, яка врятувала автора від біди і ганьби. Зворушили дитячі спогади про Прагу зразка 1968 року. Ну, а історія з Гуадалахари — це детектив і містика в одному флаконі.
Але найцікавіше автор написав про Львів. Це ціле літературно-філософсько-історичне дослідження. Думки і висновки пана Юрія з цього розділу можна сміливо розбирати на цитати.
Єдиним містом, яке фігурує в цій книжці двічі — Київ. Така честь йому випала лише в цьому виданні. Справа в тім, що друга розповідь про столицю датується 2013-14 роком. Коли писалася ця книжка, автор ще не знав, що через кілька років відбудуться події, які кардинально змінять Київ, а ще більше змінять ставлення самого автора до нього. Тому в новому виданні ми маємо унікальну можливість побачити ту дивну метаморфозу, і думками перенестися у буремні дні Революції Гідності. Бо, безперечно, у кожного з нас з тим пов’язана своя особиста історія.
Книжка «Лексикон інтимних міст» це великий філософський твір, побудований не реальному життєвому досвіді автора. Це словесна і смислова еквілібристика, яка просто захоплює. А ще це 435 сторінок суцільної насолоди від поглинання геніальних думок Андруховича. Хоча мушу таки сказати, що хотілося б, щоб сторінок було більше, а шрифт був хоч трішки крупнішим. Бо сліпати над такими дрібними буквочками — то єдине, що трохи збивало ейфорію від цього дивовижного чтива.
Зрозуміло, перекопіювати геніальну ідею побудови цієї книжки я ніколи не посмію, бо це було б непорядно і навіть злочинно. Але, якщо я колись наважуся писати про свої мандри, то будьте певні: надихнув мене на те саме «Лексикон інтимних міст».
Галина Новосад
