Я сильно люблю Віталія Портникова і називаю його для себе «Містер Вісім з половиною». Це у Філіні фільм такий – про режисера, який зняв вісім фільмів, а на середині дев’ятого його заклинило і він впав у творчу кризу. Але я називаю Портникова «Вісім з половиною» не через заклинило (його хрєн заклиниш!), а через його виступи у Ютубі – вони всі мають снайперськи точний хронометраж – між 8-ма й 9-а хвилинами, десь 8,5 в середньому.
Але люблю я Портникова не за цей його формат, бо в тих 8,5 він завжди такий серйозний, що страшне. І здоровкається якось загрозливо: «Вітаю, друзі, я Віталій Портников». Хочеться сказати: «А чого зразу наїжджать?! Від таких слів почуваюся наперед виним».
Портников куди цікавіший, коли дає комусь розлоге інтерв’ю. Бо в розлогих інтерв’ю він постійно сміється. А ще посміхається у своїх інтерв’ю Фесенко, і це триває вже чверть століття, скільки його бачу. А ще постійно усміхнений в ефірі Станіслав Бєлковський. Посмішка не злізає з його лиця навіть довше, ніж триває інтерв’ю – він раніше починає.
І я люблю ще послухати Нєвзорова – той сміється спорадично, як курильщик кашляє, ніколи не вгадаєш, коли воно громихне. І він правий: глядача треба будити, а кращий будитель – веселість. І ще трохи усміхненим виглядає в ефірах Роман Світан – льотчик-інструктор і полковник ВВС.
А Зеленський давно не сміється.
Вадим Петрасюк
