Спомин Великої Середи полягає в нагадуванні про зраду Юдою Ісуса Христа. Хто ж такий Юда? Апостол Іван зве його сином Симона і всі знають його як Іскаріотського. Останнє – звісно, не прізвище, яких тоді не існувало, а вказівка на місце його походження. Тобто Юда із Керіоту. Ймовірно, це поселення Іш Керіот. І зараз в Ізраїлі є Керіот.
Юда, як відомо, був єдиним із 12 апостолів, хто не походив з Галілеї. А Галілея – це зовсім не Юдея, це абсолютно інша країна, хоч і перебувала в окупації Юдеєю та Римом. Проте, як і українці не стали росіянами, попри перебування в окупації, так і галілеяни не зрадили своєї національності – пригадаймо, що Ісуса в Єрусалимі юдейському звали Галілелянином, а Петра видавала його мова при багатті, коли судили Ісуса.
Юда був скарбником у компанії Ісуса – саме він носив скриньку, куди люди вкидали гроші. І саме він обурився, що жінка у Вифанії вилила на Ісуса дорогоцінне миро (це така складна суміш з багатьох виварених 
трав, пахуча, якою в тамтешніх краях, зокрема, помазували багатих покійників, щоб тіло довше не видавало запахи тління). Обурився, мовляв, це миро можна продати аж за триста динаріїв. Але при цьому свою захланність продемонстрував турботою про вбогих. Точно як сучасні політики…
Чому Юда зрадив? Певно, через гроші, але не тільки – все ж після розп’яття Ісуса він сказав, що винен у крові невинній, але юдейські первосвященики згорда відповіли: «Що нам до того?!». У цьому різниця між юдаїзмом та християнством… Кажуть перекази, що начебто Юда повісився. На відміну від фарисеїв і попів московського патріархату він все ж мав совість…
На знаменитій фресці Джотто 14 століття ми бачимо не тільки некрасиве обличчя Юди з Керіоту, але й благородне обличчя Ісуса. Зверніть увагу – жодне зображення Ісуса не містить семітських рис. Очевидно, для іконописців галілейське походження Ісуса було аксіомою. На відміну від теперішніх апологетів змішування релігій і рас.
Чому поцілунок Юди став символом зради? Адже багато письменників, і церковних в тому числі, мало не виправдовують Юду, бо, мовляв, без його зради не було б сповнення пророцтв і, зрештою, воскресіння Христа.
Так то воно так та трішечки не так. Сам Христос каже, що зрада мусить статися, але горе тому, через кого вона стається. Бо ті письменники відкидають чи забувають засадничу особливість людської природи, відмінної від тваринної: право вибору. Юда його теж не був позбавлений, але вибрав зраду, спонуканий гординею.
… І все ж Церква сумує, співаючи: «Сьогодні Юда покидає свого Учителя…».
Василь Чепурний
