Культура

Місто, де можна прожити життя

Вулиця Томашівського, де я тимчасово спинився у Львові, названа на честь історика і публіциста, який свого часу виступав за автономію ЗУНР у складі небільшовицької Росії (ох, уже еті сєпари) і спершу активно копіював Грушевського, а потім із ним сперечався…

Працював у НТШ, до речі, історична будівля НТШ тут поруч. Раніше вулиця Томашівського була вулицею російського композитора Скрябіна, а ще раніше — польського публіциста Сташиця.

Я завжди казав, що перейменування вулиць — це не про «забуття історичної пам’яті», як регулярно плаче вата, а зовсім навпаки.

Ліворуч від мене — вулиця російського композитора і ґея Петра Чайковського, праворуч — чеченського повстанця і, я так гадаю, натурала Джохара Дудаєва. Я ще з теленовин 90-х пам’ятаю, що раніш вона була російського поета і розпусника Міхаіла Лєрмонтова, але львів’яни перейменували. Зараз просто ліньки перевіряти, чи це не міф.

До кав’ярні, де я снідаю, заходить літній пан із ціпком (архетипічно!), дівчина на стійці вочевидь знає його чудово, готує йому каву, питає: «на вибори підете?»

Пан не вагається:
— Обов’язково!
А за кого голосуватимете, цікавиться дівчина. І тут пан вагається.
— Та навіть не знаю, — нарешті відповідає він.

О, мій амбівалентний народе: на вибори піду обов’язково, але на біса — то вже бог його зна?

Мені легше, я на вибори не піду, тому подальший діалог між дівчиною і паном із ціпком не цитуватиму – «день тиші» все-таки. Але можу спойлернути, що і дівчину, і пана відверто лякають Зеленський і Тимошенко, проте Порошенка вони не враховують узагалі.

Зовсім як я.
І да, можливо, Львів був би кращим, якби тут було поменше ремонту, кав’ярень і російської мови. Кількість кав’ярень і російської просто зашкалює. Але щодо ремонтів — сподіватимемося, що це на краще.

Парфуми на місцевих паннах і пані, коли вони проходять повз мене, відчуваються сильніше, ніж у Києві — можливо, тому, що менша загазованість повітря. Ну, принаймні, в центрі міста. Мої привезені з Росії черевики упевнено топчуть львівську бруківку, і, як на мене, це всіх улаштовує. Не черевики ж прикрашають людину — не кажучи вже про бруківку — а геть навпаки.

Не знаю, чи полюблю я це місто.
Й навряд чи я полюблю його так, як столицю. Але воно цікаве. Я люблю все цікаве, є такий гріх.

Мені здається, тут можна прожити життя, і все одно почуватися туристом. У цьому є шарм.

Олександр Михельсон

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.