… В останній день весни поховали Мойсея Фішбейна… Метелик — таке миле українське слово. «А зможеш перекласти його іншою мовою?», — запропонував дядько Мойсей мені, 3-річній малій. «Метьолік!» — випалила радісно, чим дико розсмішила і його, і тата…
Мойсей Фішбейн, український єврей, згодом український письменник з Чернівців, мати якого була вчителькою української мови, розмовляв вишуканою українською і повсякчас мав звичку поправити кожного співрозмовника (незважаючи на авторитети).
З батьком товаришували з юних літ: ділилися переживаннями (перше красиве, але нещасливе кохання Мойсея…), підтримували один одного (тато тоді працював заввідділом газети…), мали спільних друзів (Леонід Первомвйський, Микола Бажан…), а головне — спільну любов до українського слова, до Буковини, до України.
Хто знав Мойсея, пам’ятатиме його чорні проникливі очі, суворий чоловічий голос і, звісно ж, сповнені гарячої патріотики поетичні рядки, категорично сміливі (а часом і зухвалі) судження та незаперечне переконання: в Україні говорити, писати й діяти слід… лише з Україною в серці.
… Про того «метелика-метьоліка» згадували, коли святкували рочок мого синочка – Мойсей перебував тоді в Чернівцях і став несподіваним гостем. Давно не серджусь, що піджартовував наді мною в дитинстві…
І хай душа твоя, Мойсею, на легких крилах відлітає до раю і зустрінеться з татовою… Вірю: для тих, хто щиро любить Україну, і рай – один, спільний…
Леся Колодій
