Неторкані й ґвалтовані, зужиті
Й недоторкАнні, наче польова
Невловна і незаймана у житі
Мелодія, — наснилися слова,
І темрява клубочеться зимово,
І душі нам просотує сльота.
Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана, ґвалтована, свята.
7 листопада 1993
Мюнхен
Це — Мойсей Фішбейн (1946-2020). Потрапили до мене перша збірка поета «Ямбове коло» (1974) 
і книжка «Апокриф» (1996) з примітками Леоніда Череватенка (обидві з бібліотеки Миколи Мірошниченка). Замість Передмови в «Апокрифі» є такі слова Фішбейна:
Народився євреєм, хоч мав народитися українцем.
Народився українським поетом, хоч мав народитися просто євреєм.
Народився під знаком Стрільця, але не січового.
Народження – Чернівці.
Батьківщина – Україна.
Громадянство – Ізраїль. Батьківщина – Ізраїль.
Громадянства Української Мови не втрачав ніколи.
На Україну мене послано Звідти.
Вона існуватиме вічно. Я так хочу.
Українську Мову мені дано Звідти.
Вона існуватиме вічно. Я так хочу.
Пишу поезії тільки тоді, коли дано Звідти.
До Слова треба і дорости, і прорости. Інакше нічого з нього не виросте. Добре про це написано в останнього з роду Рюриковичів, 62 князя Володимира Одоєвського: «Чи ви знаєте велику 
таємницю: істина не передається! Дослідіть спочатку: що таке значить г о в о р и т и? Я, у крайньому разі, переконаний, що говорити є ніщо инче, як збуджувати в слухачеві його власне внутрішнє слово: якщо його слово не в гармонії з вашим — він не зрозуміє вас; якщо його слово святе — ваші і погані речі стануть йому корисними; якщо його слово брехливе — ви наробите йому шкоди з найкращими намірами» (Російські ночі. Ніч друга. 1844).
Тільки усвідомивши цю правду можливості діалогу, ми наблизимося до гармонії світу і гармонії в світі. А Фішбейн — уподібнився Вічному Жидові. Свій серед чужих, і чужий серед своїх. Поет не нарікав, лише моментами дивувався Божому вибору…
***
Слова мої злітаються до мене,
Як діти до старенької вдови,
Як зорі до осінньої трави,
Як до землі осінній лист черлений.
Мої слова розради і журби,
Летіть сюди, сідайте на осонні,
Я крихти хліба сиплю вам з долоні,
Слова мої, осінні голуби.
(Мойсей Фішбейн. Ямбове коло. К. 1974).
Один із найкращих поетичних дебютів 70-х – «перша книга поета» Мойсея Фішбейна. Не 
дивлячись на «ідеологічні паровози», без яких не появлялася жодна поетична книжка десь до середини 80-х, а в окремих авторів і до 1990 року, книжечка на диво глибока змістом і досконала у формі.
Мойсей Фішбейн беззаперечно є класичним і канонічним українським поетом, подобається це комусь чи ні. Ми тяжко приходимо до справжнього в літературі.
І сьогоднішня европейська кон’юнктура на Жадана, як найкраще в сучасній українській поезії, може зіграти небезпечну послугу їй: відкине класичне надбання, перекреслить школу і традицію, — і канонізує порожнечу.
Але завжди залишатиметься можливість у тиші слів «торкнутися заповітної мети», — того нутрового слова, яке очищає від намулу, і дає можливість духової зміни.
Євген Баран
