Іркліїв — велике село, давнє. А Іркліївська сотня (1648-1782 рр.) — одна з найстаріших лівобережних реєстрових козацьких сотень. Мій прапрадід Павло Григорович Чепинога ще жив у тих часах. За переказами родичів, Павло був моряк. Де і навіщо він в ті часи знайшов море — хто його зна? Якось у нас зупинявся Богдан Хмельницький, коли їхав на перемовини з поляками.
Іркліїв зроду не був кріпацьким. Вільне село, козацьке…
З іншого боку, пізніше, якось десь окремо був тут і свій пан, магнат. Звали його Требинський… Требинський ліс у нас і досі є. Там гуляють день села, День Незалежності і просто п’ють…
Требинський був багатий, як Кочубей… Він побудував школу для дітей. І в тій школі якось працював звичайним сільським вчителем молодий чоловік на ім’я Іван Петрович Котляревський. Тоді Іркліїв належав до Полтавської губернії, Золотоніського повіту. Черкаської області ще не було… (я це знаю, бо в 1989-му році писав запит в черкаський архів, і мені несподівано відповіли ствердно про «Котляревський-Іркліїв»)…
І, я так думаю, що Іван Котляревський, якось затримався після вроків у школі, було літо, спека, літали мухи, діти порозходилися по домам… А він сів за стіл, відкрив зошита й написав: «Еней був парубок моторний»…
А якщо піти до клубу, на старе, закинуте кладовище, і пошариться в хащах бузку й бур’яну, то ще можна видибать велику чорну могильну плиту. На якій написано: «Тут спочив пан Требинський. 1764-1856»…
Sic transit gloria mundi, — казали римляни… Так минає слава земна… І таких історій в кожному нашому селі — по самі вінця. Та ми то все позабували, а згадувать ледачі… А воно все буквально під ногами…
Віталій Чепинога
