Завжди обожнювала складати «напівдикі» букети. Це тягнеться із далеких Зелених неділь дитинства. Моя бабуся Марія, хай галявини чебрецю стеляться їй під ноги у її засвітах, була таки дивовижною жінкою. Вона розуміла природу і не визнавала науково-технічного прогресу: прогнала дрючком електриків і до кінця життя світила гасовою лампою. Не затримався довго і великий, обтягнутий зеленим сукном радіоприймач — йому навік заціпило після добрячого удару рогачем після того як він зненацька надто голосно заверещав, саме в ту мить, коли бабуся хліб у піч ставила. У ці хвилини мала тихо нишкнути навіть я, непосида і «вєхра» (тільки далеко згодом, уже в дорослому житті, збагнула що у бабусі це була жіноча форма від слова «вихор»).
Зелена неділя під гронами зірок
