Роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» з’явився ще в далекому 1994 році. За ці роки він перевидавався багато разів і в Україні, і за кордоном. Перекладений на 15 мов світу. Я маю примірник видавництва «Комора». Це вже чотирнадцяте українське перевидання.
Читати писання Оксани Забужко досить складно. Бо речення довжиною у півтори сторінки не кожен подужає. Інколи доводилося перечитувати шматки тексту по кілька разів, аби вловити суть. Склалося враження, що Окасана Забужко зумисно користає таким штилем, щоб собі і всім сказати «Дивіться, курва, як я можу!»
Але таки може! Справді може! Такої вишуканої лексики, таких неймовірних метафор, такого глибокого змісту не часто зустрінеш. Але щоб ті перли з дна дістати, треба було докласти зусиль.
Колись в молодості я багато в’язала. Моєю улюбленою «фішкою» було в’язання різнокольорових орнаментів на светрах. Для цього треба було одночасно використовувати багато клубків ниток. Іноді їх було по тридцять у кожному рядку. Вартувало великих зусиль, щоб нитки не сплутались, а лаштувались у гарний різнокольоровий малюнок. Потрібні були терпіння і наполегливість. Так і з «плетивом» у «Польових дослідженнях» Оксани Забужко – там мудрий і складний «орнамент».
Але, зрештою, про що книга?
Найперше це роман про складні стосунки поетки та художника. Самодостатня жінка переповідання свої відчуття, думки та емоції, спричиненні великим коханням до чоловіка, який виявився занадто слабким, аби бути достойним такої жінки. Їхня любов не витримала випробування часом та відстанню.
Сповідь авторки насичена розповідями про соціальне тло, на якому розгортаються ці дивні стосунки. В рабстві народ вироджується. А українська нація роками і століттями перебувала в неволі. Все це позначилось на свідомості людей, а відтак і на їхній сексуальній самореалізації.
Книга щира, інколи аж до відвертих сцен. Не знаю чи автобіографічна, але написана цікаво і правдиво. Автор не приховує свої душевні і тілесні рани, завдані нестримним диким коханням.
Не знаю чи варто радити цю книжку широкому загалу. Але певній частині читацької аудиторії роман буде, безперечно, цікавим. Особливо жіночій половині. Особливо тій, що намагається розібратися в своїй ідентичності та сексуальності. Бо «Польові дослідження з українського сексу» претендує, напевно, на звання найбільш феміністичного українського роману початку ХХІ століття.
Галина Новосад
