Ось недавно в одній із сільських шкіл високогір’я учителька запитує клас: «Діти, ви бачили живого письменника?» Школярі один з-перед одного заперечливо замахали головами. Й невідь-хто потягнув училку за язик: «То уявіть собі буй…» Тут з останньої парти вискочив шибеник-двієчник, як Пилип з конопель:
– Оксано Стефанівно, а буй: се хто або що?
Приїжджа укрлітмовша знітилася: «Вибачте, в горах, напевно, буй – рідко вживане слово. В Карпатах річки дуже мілкі, не те, що в степах…»
Училка хутенько ввімкнула смартфон, поклацала і речитативом звідтам читає: «Сигнальний плавок на річці, озері для позначення мілизни, підводних каменів, рибальських сіток тощо».
– А-а-а… – дружно протягнув розбурханий клас.
– Я-я-я! Головка від буя, – в’їдливо озвалось знов таки з останньої парти.
Оксану Стефанівну пересмикнуло:
– Я «дуже чутлива до чистоти мови». Цитую живого письменника Юрія Винничука, якого хотіла запросити на розмову з вами. Проте, як пан Юрій завважив: «Але що ж, коли такі, як ми, не є авторитетами для люмпену»…
З «люмпеном», як і з «буєм», училка перед класом знову дала маху. Дітвора, мов за командою, розреготалась!
Ярослав Орос
