Про пророка в чужому Отечестве… Є такий русский писатель Юрий Поляков. Так він дещо напророчив для України ще 1999 року. Тоді збрехав, пі*орок, а воно тепер бач — правда. Поляков був одним із тих дуже небагатьох їхніх, кого я читав. Щоправда, не всього, а здебільшого раннього. Гіти перестройки – «ЧП районного масштаба», «Сто дней до приказа», «Апофегей», пізніше – «Козлёнок в молоке», «Парижская любовь Кости Гуманкова» і нарешті – «Замыслил я побег…».
Після цього не читав нічого.
А потім Поляков зробися радником Путіна з культури, став його довіреною особою на виборах, тож книжок 
Полякова в мене вже нема.
Але повернемось до пророцтва.
Роман «Замыслил я побег…» побачив світ 1999 року. Писався раніше. Гадаю десь так роки за два перед тим. А частина дії відбувається 1993 року в Києві. Герой — увага, зараз буде непозбувна бентега!!! — 1993 року вирішив влаштуватися в Києві на роботу в якійсь інститут. Його не взяли. Причина — НЕ ВОЛОДІВ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ І НЕ СКЛАВ ІСПИТУ.
Це якась грьобана соціальна фантастика: щоб людину з Москви не взали в Києві на роботу через незнання української мови! Але ж бачте – відтепер Могилянка всередині себе російську мову заборонила! Хай не 1993-го, як придумав русский Поляков, а 30 років потому. Проте яке сміливе передбачення!
Андрій Кокотюха
