Культура

На узбіччі стоїть, «голосує» Шевченко…

Чесно… я не проти, аби цей вірш включили щонайменше до рекомендованої літератури старших класів. Те, що треба. Без зайвого банального пафосу, стогону і сліз, нескінчених славлень і подяк Кобзареві. Просто доречне і щире слово одного з кращих поетів нашої сучасності, який знає, що таке війна з московією ще від 2014-го…

Сергій Василюк

… Зазбиралось на дощ, а п#здячити ще далеченько. І дорога убита, неначе дорога АТО. На узбіччі стоїть, «голосує» попутніх Шевченко. Я спиняю і він підсідає до мене в авто. Я газую на схід, де стирчать із землі терикони, і на землю мою своїм лаптєм ступив п#дарас. Всі одвічні боги пропили свої древні ікони, але поряд сидить і сміється крізь вуса Тарас.

Каже: хлопче, жени! Хай вітри тобі дують у спину. Хай тебе не бере ні вогонь, ні земля, ні вода. Поквитайся за нас, за нещасну мою Катерину. Ось тримай-но ножа — це тобі передав Галайда.

Ці плюгаві мерці, ця к#цапська навала пихата нападає вночі і заходить завжди зі спини. Ще вишневий садок. Ще пасуться маленькі ягнята. Але ниньки із них виростають одні барани…

… Він ще довго отак матюкався, сміявся і плакав, потім десь за Дніпром утомився і тихо заснув. Мабуть, снилось йому, що вернулися знов гайдамаки, посвятили ножі і пішли на останню війну.

Олексій Бик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.