З виставки робіт відомого українського політичного карикатуриста Олега Смаля прибрали зображення президента Володимира Зеленського. Можливо, не виділяв би цю новину (хоча сама по собі ситуація однозначно неприпустима!), якби упродовж доброго десятка років — щонайменше раз на тиждень — сам не насолоджувався роботами талановитого художника. Адже Олег Смаль був постійним автором популярного тижневика «Дзеркало тижня».
За його добре впізнаваними карикатурами точно можна вивчати новітню політичну історію нашої країни. Виконану ним ілюстрацію до одного з моїх матеріалів на сторінках «Дзеркала» вважаю великою честю для себе, як журналіста.
Нинішню ситуацію списую на синдром виконавця. Поки що. Проте зважаючи на окремі тенденції інформаційної політики як у центрі, так і на місцях, вона вимагає реакції. Політичне невігластво, як нас намагалися запевнити, ніяка не чеснота; елементарна людська дурість — не миле дивацтво. Поєднання цієї гримучої суміші при небажанні/неспроможності вчитися (бажано не в процесі, а до) часто призводить до вибуху.
Заборона карикатури — не просто безглузде втручання невігласів у творчий процес одного художника. Це пряма загроза свободі слова, яка стосується усіх. Шумовиння, винесене у статусні крісла випадковими обставинами, яке у нормальному суспільстві соромилося би відкривати рот у присутності розумних людей, раптом уявило себе знавцем складних матерій. І почало з розумним виглядом не тільки ректи нісенітниці, на кшталт тих, які верз бідний Шариков у присутності професора Преображенського, але й активно діяти.
І кожна така дія потребує не просто реакції здорової частини суспільства, але й категоричного осуду. Тож саме його я і висловлюю усім свідомим і несвідомим учасникам цієї ганебної історії.
Юрій Чорней
