Страшна звістка з мого рідного Житомира. Не стало Слави Шнайдера. В горі ми усі. Співчуття синові – також В’ячеславу, дружині Ірині Вишневецькій, моїй дорогій однокласниці.
Це мої давні добрі друзі, які дарували усім радість і щастя. Прекрасна сім’я прекрасних людей – красивих, розумних, начитаних, добрих, із золотим серцем.
Мені було за велике щастя в дитинстві прибігти до Іри в гості. Її мама Юля, світлої пам’яті добра мама Юля, так нас усіх любила – Іриних однокласниць.
Мені було у велику радість завітати у затишну світлу квартиру Шнайдерів, де багато книжок – читаних-перечитаних, де красиві картини, а найвишуканіша серед них — міднокоса полька, житомирська красуня Вишневецька, в яку були закохані купа хлопців, а вона обрала Славу Шнайдера.
Нам, 10 «А» житомирської школи №3, так класно було після дискотеки 80-х, яка вінчала нашу традиційну лютневу зустріч однокласників, їхати засніженим нічним Житомиром цілим автопарком таксі до Шнайдерів і до ранку там сміятися, згадуючи десять прекрасних шкільних років, які провели разом.
Тепер Іра сама, без Шнайдера.
Тепер ми самі, без Слави. Це неможливо збагнути.
Мало хто так розумів, так тонко відчував поезію, як Слава. Мало хто так знав світову літературу, як він. Мало хто так цінував і відчував мистецтво. Я не знаю більш начитаної людини. Слава читав напам’ять своїх улюблених Сашу Чорного, Іллю Слуцького.
Читав свої вірші.
Свої статті — був не тільки прекрасним письменником, але й прекарсним журналістом. Але найбільше я була у захваті від його автобіографічних «Записок сільського єврея».
Кілька років тому він презентував їх у Чернівцях.
Це дитяче фото Слави. Це його очі і його посмішка.
Слава, я так тебе люблю!
Світлана Ісаченко
