На 63-ому році життя помер мій давній друг, письменник, літературний критик, журналіст В’ячеслав Шнайдер. Для метеочутливих людей цей день був важким, і його серце не витримало…
Востаннє ми бачилися з ним після Провідної неділі.
– Дивись за собою, бо Тарас Григорович, як ти знаєш, помер від грудної жаби, – пожартував я.
Слава належно оцінив мій жарт.
Доки ми не бачилися, у нього виявили водянку.
Це була єдина людина в моєму житті, з якою можна було відверто поговорити про Бога, політику, літературу і психологію людини. З усіх літературних критиків, які писали про мене, він був найглибший і найоригінальніший. Його судження нагадували лікарський діагноз, але при цьому в них завжди був гумор і захоплення життєвою енергією людини.
Я був його літературним агентом, просуваючи його сатиричну поезію в скандальній збірці «Тен-клуб: Житомирська поетична тусовка» і книжку «Записки сільського єврея», тепло зустрінуту українськими читачами, критиками й літературознавцями.
Його поезія і проза глибока й вільна, в ній так багато світлої енергії та волі до життя, що українській літературі ще належить її по-справжньому оцінити.
Коли згасає зірка, її світло продовжує летіти в космосі, освітлюючи темряву своїм світлом.
Володимир Даниленко
