Вкотре бачу пошук «хороших русских» у радянському книжковому спадку. Конкретно: раз по раз хтось із нормальних українців вписується за Стругацьких. От добре: давайте Пушкіна та іншу банду геть, але Стругацькі – вони ж дисиденти, дуля в кишені, ковток повітря і так далі…
Хто і чому за них вписується зараз в Україні?!
Почнемо з «чому». Бо Стругацькі – фантастика. Улюблений, сакральний жанр українців. Сьогодні її пише 8 із 10 тих, хто взагалі щось пише. І «вписатися» за фантастику — це як відбити панночку від хуліганів.
Тепер «хто». Народжені та змужнілі в СССР. Там фантастика виконувала неприродні для жанру функції: російською мовою “иносказание”. Тобто, ніби й Арканар та дон Реба з сірими солдатами, а насправді — радянська влада з сірими комуністами. І так далі. Насправді це елемент ностальгії за СССР.
Розумію: ця, так звана, країна вкрала в когось від 20 років і 9 місяців (як у мене) до 40, як у когось. Народжені після 1991-го, а тим більше – після 2000-го в фантастиці такого не шукають. Звичайний собі елемент розваги, як у читанні, так і дивленні. Тож Стругацькі — це щонайменше подвійний нафталін. Цінність їх подібна до артефактів «музею партії регіонів», був такий у Харкові колись, я читав. Зносять туди різний передвиборчий непотріб, цінний — там і тоді, а не тут і тепер.
Андрій Кокотюха
